** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

389

*

ніжки ліжка, били гумовими кийками по спині і все питали „Признайся, що ти робив у Трускавці“. Я, очевидно, був у Трускавці 15 і 16 серпня, але я до нічого не признався. Тоді кинули мене на землю і почали копати у груди і плечі, аж із рота потекла мені кров. На другий день рано мене відвезли до Львова до „Бриґідок“. Так я опинився уперше в тюрмі.

Я відразу зголосився до лікаря. Він мене оглянув, сказав висмарувати мені спину і груди йодом і поклав до тюремної лікарні. У лікарні мене два рази допитував слідчий. Тим часом упіймали Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Вони до всього призналися, але мене з тюрми не відпуска­ли. 23 грудня 1932 р. о 6 годині ранку вся тюрма заспівала „Ми жертвою в бою нерівнім лягли“. Тюремні сторожі намагалися втихомирити в’яз­нів, але цілу годину всі ми співали. Під звуки цього співу стратили Біласа і Данилишина. Мене на другий день випустили з тюрми.

Після того мене декілька разів кидали в тюрму, приписуючи різні злочини. Потримають два-три місяці і відпустять. У кінці травня 1934 р. мене з моїм молодшим братом Теодором арештували. Арештували тоді в Сокальському повіті понад ЗО осіб. Ми думали, що це така акція, яку часто проводили. Потримають на поліції кілька днів, а відтак відпустять. Але тим разом було інакше. Нас усіх відвели до тюрми при повітовім су­ді. Ніхто нас не допитував. Ми подали скаргу на незаконне тримання у тюрмі, не пред’являючи ніякого обвинувачення. Мене покликали до на­чальника суду, і він мені заявив, що справа скоро виясниться і нас випус­тять. Так тягнулося до 14 червня 1934 року.

В цей день після обіду в двір тюрми зайшло пів-роти поліціянтів і нас почали викликати по одному. Робили особистий обшук і сковували по двох, одного за праву, а другого за ліву руку. Мене з братом поставили в першу пару, а відтак ланцюгом зв’язали пара за парою і повели на вок­зал. О 21 годині прийшов пасажирський поїзд Львів—Ковель. До нього був причеплений товарний вагон. Нам зняли кайдани і з криком та побо­ями загнали до вагона, наказали лягати на підлогу. Замкнули двері, і поїзд рушив. Так почалася наша дорога до „Берези“.

У вагоні були якісь люди, і як тільки за нами зачинили двері, почали­ся розмови. Виявилося, що наші сусіди — це такі самі в’язні, яких забра­ли зі Львова. Майже всі були мені знайомі, а це Володимир Янів, наш сокалець Дмитро Штикало, Осип Тюшка, Атанас Мілянич, Дмитро Гри­цай, Роман Шухевич, Євген Врецьона, два брати Старухи, разом 16 осіб.

На другий день рано висадили нас на якійсь станції і, оточені поліцією, пішли ми польовою дорогою. Куди нас ведуть і що нас чекає, ніхто з нас не знав. Знали ми одне, що те, як із нами поводилися, нічого доброго нам не віщує.

По годинному марші побачили ми будівлі, подібні на військові ка­зарми, а дальше місто. При дорозі таблиця „Береза Картузька“.

Береза Картузька — це невелике поліське місто серед боліт над гни­лою річкою без битих доріг, залізничного сполучення. На окраїнах міс­течка був колись монастир монахів картузів. На цьому місці царський

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
00:01, 6 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464