ПОГЛЯД НА ДІЙСНІСТЬ

ПОГЛЯД НА ДІЙСНІСТЬ                           
Крізь пшеничні поля по сріблистій стежині
Бігла доля моя навперейми з бідою
 І туди завела, де від стужі дух синів,
Подруживши мене в сніговіях з журбою.

Меркли зорі німі над холодним Уралом,
Лютий холод вдиравсь у розкриті зіниці,
А я юна була, за що несла ту кару,
Що ховала в бушлат обморожені лиця?

Так багато тих бід, аж казати боюся,
Бо в тривогах зросла на тім білому світі,
Сім десятків пройшло і тепер я бабуся,
Не вловлю вже тепла і в карпатській блакиті.

Облетіли літа, мов пелюстки із маків,
Щораз важче стає боронитись від злиднів,
У які нас ввели різнокланні лайдаки ,
Та їх мусим змести, аби світ нам розвиднів.