** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга

 Книги | Автори

СОКАЛЬСЬКА ГІМНАЗІЯ Пропам’ятна книга
Олег Романів

 

379

*

Орися ЧАЙКОВСЬКА

СПОМИНИ ЗІ СОКАЛЬСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ

В 1939 р. в червні я кінчала четверту клясу нового типу й мала про­довжувати науку в цій самій школі в гуманістичному ліцею, бо тільки та­кий був в Сокалі. Але — при кінці шкільного року, коли ми були на вправах (теренові гри) „przusposobienia wojskowego(це був обов’язковий предмет) — в лісі „Валявка“ трапилась така пригода. Ми всі українки (а було нас лиш п’ять — з нашої кляси Марта Цап’як, Ліда Логінська, Галя Ригель і я, та Стефа Возняк з ліцею) трималися разом, ну й, очевидно, го­ворили між собою по-українськи. Нараз підходить до нас комендантка (молода учителька від руханки — прізвища не пам’ятаю) і каже: „dziewczynki - prosze mowic tylko po polsky, tym bardziej, ze jestescie w mundurkach" (бо на ковнірці була відзнака з орлом). Ми подивились на себе, але між нами польське слово не могло перелізти через горло... Коли відбувалася остання класифікаційна конференція, наша комендантка поставила внесок, щоб всім нам обнизити ноту з поведінки. Наш катехит, незабутній о. д-р Теодор Вергун дуже за нами обстоював, але пере­вагу мали поляки, і ми всі дістали тільки добре, замість дуже добре. Наші амбіції були дуже подразнені, тим більше, що ми не почувалися до вини. Я вступила відразу зі свідоцтвом до канцелярії батька і дуже розплакалася. А мій тато пригорнув мене і сказав (а це було в половині червня 1939 р.): „Не плач, дитино, як муха має гинути, вона тоді найбільше тне! Але ти вже до тої школи більше не підеш“. І я з батьком поїхала до Львова і там прийняли мене до математично-фізичного ліцею в головній гімназії (на Сапіги — тепер Ст. Бандери). Однак з вибухом війни 1-го вересня моя мрія ходити до української гімназії у Львові розвіялась. Все змінилося — гімназія стала українською середньою школою, і не було причин виїзди­ти до Львова. В Сокалі скінчила 9-ту клясу. В липні 1940 р. цілу нашу ро­дину виселили зі Сокаля, і ми опинилися в Збоїськах біля Львова, а я скінчила 10-літку в Першій Середній школі в тім же самім будинку, де до війни була головна гімназія.

З початкових кляс пам’ятаю, як дуже боялася я проф. Слюзаря, на го­дині німецької. Він був дуже гострий і все застрашував нас своїм черво­ним нотесом, до якого й мені довелося попасти, як одного разу, через страх, не могла відповісти... Зате, коли довелося мені вчити німецької мови в середній школі в Дітройті, я сама була здивована, скільки грама­тичних правил запам’яталося мені саме з гімназії...

Багато можна згадувати з тих часів, чи то гурток україністики, чи Марійську дружину, екзорти, курс сальонових танців, на який ми радо ходили! Але, коли нам не дозволили мати Шевченківське свято (мабуть в 1937 році), до якого ми так пильно приготовлялися (хором диригував

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
12:49, 12 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464