377
*
йшли латина, грека, математика і фізика. В руханковій залі
уставлено пульти на віддалі кількох метрів один від одного, щоб абітурієнти не
могли комунікуватися між собою. Голова комісії розпечатував теми задач з
кураторії і давав їх учителеві даного предмету, щоб написав їх на таблиці.
Призначений був час, протягом якого треба було закінчити задачу і віддати
написане. Сам голова і призначені „дижурні“ вчителі ходили по залі і
пильнували, щоб не було ніяких надужить, щоб ніхто не відписував від сусіда, не
розмовляв, не користувався забороненими підручниками („бриками“) і т. ін.
Після письмових іспитів була перерва: треба було
чекати кілька тижнів, аж учителі переглянуть і поправлять задачі. Тоді голова
комісії класифікував задачі, давав відповідні оцінки і пересилав їх для
затвердження кураторії. Цих кілька тижнів — то був дуже прикрий час для
матурантів: чекання, непевність, чи все було добре написане, чи допустять до
усних іспитів? Матуранти сходилися разом у той час, дискутували, розважали одні
одних, як могли найкраще, і щодня бігали до гімназії дивитись, чи на таблиці
оголошень є уже список.
Одного дня такий список появлявся з прізвищами й
датами, коли хто має прийти до усного іспиту. Усні іспити відбувалися уранці та
пополудні. Складали їх звичайно 4-5 хлопців перед одною комісією. Процедура
була дуже врочиста. В конференційній залі за довгим столом, накритим сукном,
збиралися учителі, що іспитували. На почесному місці на підвищенні сидів
голова комісії. В назначену годину терціян викликав матурантів і впускав їх у
залю. Усі вставали, і голова велів помолитися. Потім два кандидати залишалися у
залі і вчитель даного предмету давав їм теми для короткої надуми і
приготування. Решта кандидатів чекала на свою чергу в прибічній клясі або на
коридорі. Звичайно іспитував учитель даного предмету, але голова комісії мав
право встрявати, ставити свої запитання чи закінчити передчасно, якщо вважав,
що відповіді добрі або незадовільні.
Мене з польської мови іспитував особисто сам
голова майже три чверті години; врешті він зійшов зі свого достойного місця,
підійшов до мене, поклепав по плечах і з усмішкою сказав: „B^dziesz pan
pami^tal, zes zdawal mature!“
Коли я приготовлявся складати іспит із грецької
мови і почав читати свій текст, то побачив на самому початку першого речення
слово „плойон“, якого я не розумів. Тяжко зрозуміти речення, коли бракує
головного слова. Переходив наш катехит біля мене, я показав йому те слово пальцем
— він подивився, заперечив головою і пішов далі... Переходив учитель математики,
в якого я перед десятьма хвилинами добре відповідав, я показав і йому те слово;
він подивився, покивав головою і пішов далі. Недалеко від мене сидів за столом
Ромцьо Голічек і готувався до своєї черги. Я присунувся трохи ближче до нього і
пошепки запитався. Він з місця відповів: „Корабель“! Відразу ціле речення
набрало сенсу, а далі все пішло легко. Але треба знати, що Р. Голічек був у 8-й
клясі першун із латини і греки. Так він допоміг мені добре скласти іспит із
греки. |