375
*
вмів тримати дисципліни в клясі.
Різні пакості робили йому учні: навесні приносили до кляси хрущів, пускали їх і
ловили, викликуючи замішання в клясі, щоб скорше минула лекція. Припинали кожен
собі великі жовті квіти молочію до вилоги піджака, а на запитання, чому це
роблять, відповідали, що це „кавалерський стан“. Білили лавки крейдою, перед
початком лекції перо засовували в каламар на катедрі, так що професор,
записуючи в шкільному деннику свою „годину“, відразу робив велику „кляксу“ — тоді
зараз усі учні бігли на рятунок з радирками й бібула- ми... Під катедру,
підвищення і крісло підкладали вибухові корки, за що вся кляса діставала опісля
карцер від директора.
Очевидно, учитель
за кожним разом картав нас, говорив нам промови, але його думки як ученого
далеко скоріше йшли вперед, ніж його слова, а це часто творило дуже комічні
фрази! Ромцьо Голічек, що дуже швидко писав, немов стенограф, записував усе
почуте на лекції, а на перерві відчитував — на велику втіху кляси.
Знали ми всі
слабкі сторони його вдачі. Тому, коли мала бути німецька шкільна задача, перед
годиною збирали по всіх клясах і кабінетах різні картини й мапи і вішали їх на
стінах, так що не було майже жодного сантиметра вільного місця. Початок
лекції; перших 10 хвилин усі сиділи спокійно, удавали, що концентруються над
темою задачі, щось там ніби писали, не говорили, не оглядалися... А суворий
педагог ходив по клясі, як Цербер, і пильнував! Але скоро йому це надокучило.
Глянув раз... другий на стіни, де було стільки цікавих картин, і вдача науковця
брала гору над вдачею вимогливого педагога; він підходив до стіни і з цікавістю
оглядав картини — одну за одною. Тоді учні безпечно витягали заздалегідь
приготовані матеріяли — книжки і відписували, відписували, відписували... Та
проф. Бутринський був добрий і вирозумілий учитель. Знав добре і розумів вдачу
молоді та ніколи не мстився за пустощі й пакості, що їх ми йому чинили.
Навпаки, де тільки міг, він помагав, щоб учень дістав добру оцінку, бо любив
своїх збиточних молодих хлопців!
Шкільні роки
переділялись вакаціями. Вакації — це було улюблене слово, до якого летіли всі
думки учня під час шкільного року, особливо, коли докучала йому або шкільна
дисципліна, або вчителі своїми не надто добрими оцінками. Два місяці вільні
від книжок, учителів, задач... Два місяці відпочинку! Учні роз’їжджались по
своїх домах — гімназія пустіла, тихла... Але багато з нас, що жили в місті,
залишалось і проводило вакації у Сокалі, які були приємні — головно завдяки
ріці Буг. Не потребували ми їхати на ніякії курорти, бо сама місцевість була
влітку як курорт! Пам’ятаю, що вся моя рідня і багато сокальців, які працювали
далеко на заході, приїжджали сюди на відпочинок.
Від ранку до
вечора ми перебували на „пляжі“ над рікою; уранці робили руханку, засмалювалися
від сонця на гарячому піску; гралися м’ячем, плавали в ріці... Пам’ятаю, як
старші учні вчили молодших плавати. Мене навчив плавати Данко Стефанишин, що
був дуже добрим плавцем і |