375

вмів тримати дисципліни в клясі. Різні пакості робили йому учні: навесні приносили до кляси хрущів, пускали їх і ловили, викликуючи замішання в клясі, щоб скорше минула лекція. Припинали кожен собі великі жовті квіти молочію до вилоги піджака, а на запитання, чому це роблять, від­повідали, що це „кавалерський стан“. Білили лавки крейдою, перед по­чатком лекції перо засовували в каламар на катедрі, так що професор, записуючи в шкільному деннику свою „годину“, відразу робив велику „кляксу“ — тоді зараз усі учні бігли на рятунок з радирками й бібула- ми... Під катедру, підвищення і крісло підкладали вибухові корки, за що вся кляса діставала опісля карцер від директора.

Очевидно, учитель за кожним разом картав нас, говорив нам промо­ви, але його думки як ученого далеко скоріше йшли вперед, ніж його сло­ва, а це часто творило дуже комічні фрази! Ромцьо Голічек, що дуже швидко писав, немов стенограф, записував усе почуте на лекції, а на пе­рерві відчитував — на велику втіху кляси.

Знали ми всі слабкі сторони його вдачі. Тому, коли мала бути ні­мецька шкільна задача, перед годиною збирали по всіх клясах і кабінетах різні картини й мапи і вішали їх на стінах, так що не було майже жодно­го сантиметра вільного місця. Початок лекції; перших 10 хвилин усі сиді­ли спокійно, удавали, що концентруються над темою задачі, щось там ні­би писали, не говорили, не оглядалися... А суворий педагог ходив по клясі, як Цербер, і пильнував! Але скоро йому це надокучило. Глянув раз... другий на стіни, де було стільки цікавих картин, і вдача науковця брала гору над вдачею вимогливого педагога; він підходив до стіни і з цікавістю оглядав картини — одну за одною. Тоді учні безпечно витяга­ли заздалегідь приготовані матеріяли — книжки і відписували, відпису­вали, відписували... Та проф. Бутринський був добрий і вирозумілий учитель. Знав добре і розумів вдачу молоді та ніколи не мстився за пус­тощі й пакості, що їх ми йому чинили. Навпаки, де тільки міг, він пома­гав, щоб учень дістав добру оцінку, бо любив своїх збиточних молодих хлопців!

Шкільні роки переділялись вакаціями. Вакації — це було улюблене слово, до якого летіли всі думки учня під час шкільного року, особливо, коли докучала йому або шкільна дисципліна, або вчителі своїми не над­то добрими оцінками. Два місяці вільні від книжок, учителів, задач... Два місяці відпочинку! Учні роз’їжджались по своїх домах — гімназія пусті­ла, тихла... Але багато з нас, що жили в місті, залишалось і проводило вакації у Сокалі, які були приємні — головно завдяки ріці Буг. Не потре­бували ми їхати на ніякії курорти, бо сама місцевість була влітку як ку­рорт! Пам’ятаю, що вся моя рідня і багато сокальців, які працювали да­леко на заході, приїжджали сюди на відпочинок.

Від ранку до вечора ми перебували на „пляжі“ над рікою; уранці ро­били руханку, засмалювалися від сонця на гарячому піску; гралися м’я­чем, плавали в ріці... Пам’ятаю, як старші учні вчили молодших плавати. Мене навчив плавати Данко Стефанишин, що був дуже добрим плавцем і