369
*
Читав — і заздрив тим учням, що мали щастя там учитись; заздрив
ставленню учителів до учнів, де вчителі розуміли своє — не тільки педагогічне,
а й національне — завдання супроти рідних їм дітей! Там учень бачив в учителеві
не тільки грізного, вимогливого професора, а й, мабуть, доброго батька, що
хоче йому тільки добра!
Не так було в польській гімназії! Шовіністичне
ставлення учителів проявлялося тут від самого початку, передовсім в оцінках
учнів. Щоб дістати кращу оцінку, як „достаточно“, українець мусив направду заблищати
своїм знанням предмета. Так було в нижчих клясах від 1-ї до 4-ї. Та правдиве
переслідування — політичне — починалось у вищих клясах. На порядку денному були
викликування учнів до директора під час шкільних годин, де поліція їх
допитувала, а нерідко брала зі собою до будинку поліції на дальші переслухання.
Ревізії-обшуки по приватних помешканнях (станціях) учнів, а в школі на годинах
терпкі й саркастичні завваги вчителів: „Czemu policja nie przychodzi do mnie, czy do
Szajnera, czy do Ganczarskiego, a idzie do „pana“ Martynowicza albo do „pana“
Knysza?!“
Також оцінки праці у вищих клясах були далекі
від справедливих. Були, щоправда, винятки між учителями, які таки були
справедливі — як філолог Р. Ратусінський, але це були „білі круки“. Загалом,
хоч які були наші шкільні й домашні задачі чи усні відповіді на годинах у
клясі, „достаточно“ була переважно найвища для нас оцінка. Очевидно, також
„двійками“ учителі щедро обдаровували нас, українських учнів.
Але як у фізиці— акція дорівнює реакції, — так
було й тут. Душа молодого юнака бунтувалась проти несправедливости, ворожого
ставлення чужого заїжджого елементу і ставала сприйнятливим ґрунтом для національних
закликів до опору, до участи в таємній Організації Українських Націоналістів.
ОУН уже в гімназії учила наше юнацтво перших
кроків бойового опору ворогові та насамперед ідеологічно підготовляла кадри
своїх нових майбутніх бойовиків. Легальна й нелегальна підпільна література
втискалась між латинські, грецькі чи фізичні підручники і вишколювала та
формувала характер і душу української середньошкільної молоді. З Сокальської
гімназії виходили ідеологи й бойовики на повітові і крайові пости Організації.
Згадати б хоч такі прізвища, як Дмитро Штикало, Іван Климів, Гриць Климів, Леонід
Мартинович, Василь Сидор та інші.
На злість полякам, наші учні робили їм різні
„збитки“ і пакості. Пригадую річницю незалежности Польщі — 11 листопада 1933
р. Виготовлено тоді транспорант — карту Польщі в дерев’яних рамках на довгій
жердці: на цій карті, розміром 1,5 х 2 м, товста червона лінія відтинала
Вільно з литовськими земляками і на тих відтятих частинах Польщі були намальовані
литовські емблеми. Друга червона лінія відокремила Галичину і Волинь, на
території яких виднів тризуб. Третя червона лінія відтинала Шлезьк і Помор’я:
там були намальовані німецькі емблеми. Внизу карти був напис: „Так буде
виглядати наступна річниця незалежности“.
Був у Сокалі розумово недорозвинений поляк,
Павел, що носив на коромислах воду з криниці коло будинку гімназії людям, які
йому за це |