366
*
Роман КНИШ
СПОМИНИ ГІМНАЗИСТА ПРО СОКАЛЬ І СОКАЛЬСЬКУ ГІМНАЗІЮ[*]
Сокаль — місто
Галицької землі, за 86 км на північ від столиці — города князя Лева, на межі між
Галицькою і Волинською землями (за польської окупації т. зв. сокальський
кордон) — пережило протягом своєї історії різні окупації, славу і недолю
українського народу, що боровся за свободу і життя, падав не раз знеможений і
знову зривався, відроджений, як Фенікс, до нової боротьби. Характер Сокальщини
ніколи не змінювався; національна свідомість, любов до рідної землі і вільної,
незалежної Батьківщини характеризували мешканців Сокальської землі.
Сокаль розкинувся
на узгір’ї над річкою Бугом, що широкою смугою своїх тихих вод оперізує місто
від заходу; на тому боці — широкі зелені оболоні, які восени — по дощах і
зливах, і навесні — по весняних розтопах снігів і льодів, ця тиха й на вигляд
спокійна ріка покривала грізними шумними хвилями повені. Тоді Буг-ріка
виглядала, як море широке від міста аж до Забужжя по другому боці; а всередині,
як острів, стояв облитий водами старовинний монастир ченців-Бернардинів.
Місто тонуло в
зелені садів і дерев. Головна вулиця обсаджена каштанами, що буйно цвіли
навесні... Не було тут пишних будівель, крім високих куполів-бань церкви
Святих ап. Петра й Павла і будинків гімназії та чоловічої учительської
семінарії; муровані кам’яниці в ринку і довкруги чергувалися з дерев’яними,
дахівкою й соломою критими хатами міщан на передмістях.
Від півночі, сходу
і півдня розлогі врожайні поля хвилювали море золотої пшениці, а на зелених
межах червоніли маки... Тут восени шкільна молодь розпалювала ватри, пекла
бараболю, а осінні дими снувались у простори. А ще дальше, на обрії темніли
ліси...
Сокаль — тихе,
спокійне місто. Не було тут хмародерів, великоміського блиску, багатства.
Скільки великих, пишних міст-столиць бачив я у своїй мандрівці-скитальщині по
світі, але тебе, моє родинне місто, не проміняв би я за ніяке інше у світі!
Сокаль — місто, в
якому я провів свої молоді літа. Місто, де навчився любити рідну землю, свій
народ. Місто, у святинях якого зносив до Творця щирі молитви за кращу долю
країни моїх предків! Де навчився працювати, де на навчанні й забаві з друзями
безжурно минав час, де життя учило мене поборювати труди й невдачі, де мої
батько й мати охороняли мене перед небезпеками і горем, де вперше дівочі очі в
серце й душу гляділи...
[*] В цьому і
наступних нарисах збережено в основному правопис авторів.— Прим. ред.
|