365
*
ратурно-наукові гуртки, хор, тут
мужніла патріотична рішучість майбутніх оунівців та повстанців. Василь Сидор,
Іван Климів, Дмитро Штикало, Євген Штендера — це лише декілька імен тих, хто
самовіддано кинувся у вир боротьби за святу справу нашої державности.
У 1941 р. після
двох років національної зневаги за „перших совєтів“, незважаючи на жорсткі
рестрикції нового окупанта, Сокальська гімназія знову відчинила свої брами і
стала йменуватися українською гімназією. І саме тут ми, ще вчора звичайні школярі,
відчули себе не просто серед- ньошкільниками, а як і належиться гімназистам,
якоюсь особливою кастою спудеїв, націлених на святу справу служіння Україні. У
нас були свої улюблені „бельфери“, чимало з них були справжніми професорами, що
могли стати окрасою університетів. Така вже була специфіка інтелігентських
середовищ Галичини, коли провінційні містечка акумулювали чимало світлих умів,
що в попередніх умовах польського режиму не мали виходу на горизонти вищих
шкіл, майже недоступних для українців. Пам’ять вибирає навмання імена деяких з
них: Юрій Дем’янчик, Іван Рогошевський, Василь і Іван Олійники, Омелян
Ковальський, Ераст Грицик, Григорій Гудим, Костянтин Бутринський, Іван
Юрійчук — це були цікаві, характерні, яскраві індивідуальності.
В наші переповнені
гімназійні класи потягнулися хлопці з усієї Сокальщини, Холмщини, були навіть
львів’яни та буковинці. Незважаючи на короткий термін існування (неповних три
роки), гімназія виховала чимало особистостей, твердих характерів, що в умовах
цієї великої української катастрофи во ім’я української ідеї кинулись у вир
подій воєнного лихоліття. По-різному обійшлася з ними доля: випускні класи
тісно пов’язалися з дивізією чи УПА, і практично майже ніхто з них не вцілів.
Трохи більше пощастило нам, малюкам, проте і я серед моїх колег по класу не
дорахувався більше двох десятків друзів. Те, що не доконала воєнна хуртовина,
знайшло своє продовження серед осколків нашої гімназії, які зібрала після
війни т. 3. І-ша Сокальська середня школа. Червона система довершувала свою
смертоносну чистку. Найвищий час назвати всі імена, з’ясувати долю кожного,
адже серед них чимало відважних та мучеників, що слугуватимуть прикладом
прийдешнім поколінням сокальських гімназистів.
Отже, хай цей наш
Сокальський з’їзд стане апелем пам’яті тих, хто відійшов у вічність, а нам,
живим, хай дасть волю і силу передати генетичний код сокальського гімназиста
майбутнім будівничим України, доля якої була вищим імперативом діяльности наших
попередніх поколінь. |