ЛАСТІВОНЬКА

ЛАСТІВОНЬКА                         
Ой летіла ластівонька й сіла край воріт,
Їй гніздечко зруйнували, меркне білий світ.
Плаче-тужить рідна мати, мила коси рве,-
Був повстанець ясноокий та вже не живе.

Галич-край у крові тоне, в згарищах Волинь,-
Меч брунатний, штик червоний заслонили синь.
Палять Холм ляхи й чекісти, біль струмить з Карпат,-
Похилилася калина... шаленіє кат.

УПА з ворогом воює... Де ж та Воля, де ж?!.
Україну розпинають в полум’ї пожеж...
На Сибір шляхи кістками мостять упирі,
Від тих мук аж лячно стало Полярній зорі.

Сяйво Півночі, барвисте, будить зимну ніч,-
Вольна воле, дивом блисни з глибини сторіч!
Зішли промені палючі на колючий дріт,
Хай, як сніг неволя тане і ворожий гніт.