339
*
середню школу, після якої вступив на
кінорежисерський факультет інституту ім. Карпенка-Карого. Нині він режисер
художніх фільмів Одеської кіностудії, автор художніх кінострічок: „Хліб
дитинства мого“, „Багряні береги“, „Князь Данило Галицький“, „За межами болю“,
„Люди з номерами“, „Українська хвиля“, „Секретний ешелон“ та ін.
У 1956 році
Григогрій Лупій домігся переводу на роботу до Львівського тресту
„Львівкомунжитлобуд“. У 1961 р. закінчив заочно Львівський житлово-комунальний
технікум, а у 1970 р. — інженерно-будівельний факультет Львівського
політехнічного інституту. З того часу понад 20 років працював у Львові
реставратором. З 1991 року він став директором Історико-культурного
музею-заповідника „Личаківський цвинтар“. У 1993 р. розпорядженням голови
Львівської облдержадміністрації призначений уповноваженим облдержадміністрації
з питань охорони пам’ятних місць на Львівщині. Більше 15 років був членом
Президії обласного Товариства охорони воєнних могил, належав до спілки
журналістів та до спілки письменників України, Львівського осередку
пластунів-сеньйорів України. Автор книжок: оповідання „Смерекова Колонада“
(1967), історичного нарису „Львівські Винники“ (1968), „Оборонці Львова 1918-
1919 рр.“ (1993), повісті „Лицар України“ (1994), історичного нарису „Львівські
хрести і перехрестя“ (1994), ілюстрованого путівника „Історико-культурний
музей-заповідник „Личаківський цвинтар“ (1996), численних статей і публікацій.
Автор проектів пам’ятників борцям за волю України, споруджених в селах: Бишків,
Новій Кам’янці, Кіптях, Голе Равське, Річки Жовківського району; пам’ятника на
могилі масово розстріляних НКВД 26.06.1941 р. у Львівській тюрмі по вул.
Лонцького, 1; пам’ятника політв’язням, спорудженого 1995 р. на полі № 82
Личаківсь- кого музею-заповідника; надмогильного пам’ятника визначному громадському
і політичному діячеві та патріоту України — Юліяну Романчуку (1842-1932) та
його сину-художнику Титу Романчуку на полі № 69, спорудженого у 1996 р.
Григорій Лупій мав
державні відзнаки: „Заслужений працівник кінематографії“ (1973), „Заслужений
діяч культури України“ (1994), нагороджений медаллю „За доблесну працю“
(1970), почесним орденом „Січовий хрест“ (1995), пам’ятним знаком України „50
років визволення України“, нагрудним Хрестом Народного Руху, „За боротьбу з
фашизмом у Другій світовій війні“ (1939-1945).
Був одружений, мав
троє дітей. Старша дочка Володимира — художник, друга Леся — економіст, син
Тарас — реставратор. Мав трьох онуків, які закінчили Львівський університет.
Помер 19.12.1996 р.
Олег РОМАНІВ |