ДО РАНКОВИХ ЗАГРАВ

ДО РАНКОВИХ ЗАГРАВ
Посилала за вишнями мене мати у сад,
Де з коханим залишилась доглядать виноград,
Через грона нам бачилась милість наших сердець,
І вже нашим побаченням не виднівся кінець.

Нам Чумацький Шлях щоночі зоресвіт дарував,
Разом з піянням півнячим до ранкових заграв,
Зорянистими росами нас кохання вело,
У якого і досі ми під надійнім крилом.

Вже і вишні відвишнились, виноград відбуяв,
Барвна осінь запишнилась серед в’янучих трав,
А нас все під калиною ясний місяць віта
І любов лебединая нам серця огорта.

Де взялася подруженька, чорну заздрість снує,
Чорно кішкою мружиться на кохання моє,
Та мій милий розсудливий - кажу вам,- далебі!
І від діви облудної нас обох оберіг.

Богу й людям завдячую, що душевне тепло,
Що кохання не втрачене майбуттям зацвіло,
Що зірниця освітлює наш сімейний поріг,
Що в оселю освітлену щастя лине з доріг.