ВЕЛИКИЙ ЧИН
*
Сам Бог послав його уярмленому люду,
На землю він ступив в кайданах кріпака...
І треба трапитися в Україні чуду,
Аби царат злякавсь Тараса-співака.
Кобзар загомонів, позвав усіх до волі,
Шевченків “Заповіт” визначував всім шлях:
Єдналися раби, убогі, духом кволі,
А пісня линула, палаючи в серцях.
Славута заревів, котнув до моря хвилі,—
Розносив правди клич по змученій землі.
І в краю галицькім почули звуки милі –
За пісню цар заслав пророка в москалі.
Далекий Казахстан не вгомонив поета...
Думи зажурливі до нас несли зірки,
До наших днів дійшла безсмертна естафета –
Його великий чин передамо в віки.
Знедолених мольбу Святим Творцем почуто,
Свободу маємо, що вимріяна ним,
Та яничари залишились і манкурти, -
В зневіру вводять нас, у марнослів’я дим.
Як боляче стає за долю України.
Від нині хай не буде скраю наших хат,
Шевченка дух блага, щоб ми були єдині,
Хай в доленосний час обніме брата брат.
|