111
*
а в 1949 р.
— 3. Біля 10 чоловік навчалися в Сокальському педучилищі. Якщо в 1944 р. у
дев’ятому та десятому класах Сокальської СШ було по кільканадцять колишніх
гімназистів, то в 6—8 класах їх кількість була незначна. Окрім корінних
мешканців Сокаля і найближчих сіл, в класах появилися синки нової місцевої
приїжджої влади, які стали „активом“ і опорою керівництва школи. Багато з них
навіть були настільки активні, що приймали участь в облавах та інших акціях
„стрибків“, які проводилися у навколишніх селах. Були випадки, коли учні
приносили в клас зброю, щоб похвалитися перед однокласниками. Більшість з них
поводилися зверхньо щодо місцевих учнів. Хоча не всі зі „східняків“ були
такими. Один із авторів цих рядків вдячний і до сьогодні не може забути, як у
1944 році син керівного партійного діяча району на перерві несподівано попередив
його про арешт брата Мирослава, який ще з VIII класу гімназії поїхав на
військовий вишкіл в Карпати, організований УПА. Повернувшись, брат
переховувався в одному із сіл під Сокалем і під час облави був схоплений
енкаведистами. Про його арешт нас вже встигла повідомити зв’язкова, котра
сказала також, якої легенди нам слід дотримуватись. Це врятувало нашу родину
від виселення в Сибір, а брата не судили, тільки відправили до Львова в армію.
Через пару місяців, за допомогою родини професора М. Дуліби, він утік і знову
подався в підпілля. За свідченням колишнього гімназиста, а сьогодні професора
Національного університету „Львівська політехніка“ Богдана Джумана, 8 січня
1945 року він, правдоподібно, загинув під час тривалого бою в селі Любінь
Малий, що під Львовом, коли ен- каведисти проводили облаву, підпалювали хати і
розстрілювали селян.
Серед
місцевих учнів школи, як і взагалі в Сокалі, в цей час панував період
невпевнености, розгублености та прихованого очікування. Війна продовжувалась,
не вистачало часами навіть найнеобхіднішого, а в школі на уроках і примусових
виховних годинах і політзаняттях вихваляли Червону армію, всенародного вождя
генераліссимуса Сталіна та радянську владу, проводили всесторонню інтенсивну
ідеологічну обробку учнів. У місті на стендах вивісили великі мапи, на них
прапорцями відзначали лінію фронту, який швидше, ніж сподівалися люди,
посувався на захід. В приміщенні міської ради для перевиховання „местной“ молоді
організували цикл лекцій, в яких звеличували комуністичну партію, соціалізм і
радянський лад, найгіршими словами ганили т. зв. українських буржуазних
націоналістів (їх навіть початково називали „українсько-німецькими буржуазними
націоналістами, не вбачаючи в такій назві термінологічного нонсенсу, оскільки
націоналізм декларує виключну увагу до одного, власного народу) і обіцювали,
що в найближчому майбутньому радянський народ заживе в добробуті і мирі.
Зокрема неодноразово наводили слова „великого“ Сталіна, що совєтський народ,
який вже побудував соціалізм, у найближчому майбутньому збудує комунізм і стане
ще більше щасливим. Безперечно, Сталін разом з большевицькою панівною клікою і
так увесь час жили у комунізмі. Вони мали усе і розпоряджалися всім багатством
величезної імперії. А в цей час усі бачили, що в країні розруха, що |