111

а в 1949 р. — 3. Біля 10 чоловік навчалися в Сокальському педучилищі. Якщо в 1944 р. у дев’ятому та десятому класах Сокальської СШ було по кільканадцять колишніх гімназистів, то в 6—8 класах їх кількість була незначна. Окрім корінних мешканців Сокаля і найближчих сіл, в класах появилися синки нової місцевої приїжджої влади, які стали „активом“ і опорою керівництва школи. Багато з них навіть були настільки активні, що приймали участь в облавах та інших акціях „стрибків“, які проводили­ся у навколишніх селах. Були випадки, коли учні приносили в клас зброю, щоб похвалитися перед однокласниками. Більшість з них поводилися зверхньо щодо місцевих учнів. Хоча не всі зі „східняків“ були такими. Один із авторів цих рядків вдячний і до сьогодні не може забути, як у 1944 році син керівного партійного діяча району на перерві несподівано попере­див його про арешт брата Мирослава, який ще з VIII класу гімназії поїхав на військовий вишкіл в Карпати, організований УПА. Повернувшись, брат переховувався в одному із сіл під Сокалем і під час облави був схоплений енкаведистами. Про його арешт нас вже встигла повідомити зв’язкова, котра сказала також, якої легенди нам слід дотримуватись. Це врятувало нашу родину від виселення в Сибір, а брата не судили, тільки відправили до Львова в армію. Через пару місяців, за допомогою родини професора М. Дуліби, він утік і знову подався в підпілля. За свідченням колишнього гімназиста, а сьогодні професора Національного університету „Львівська політехніка“ Богдана Джумана, 8 січня 1945 року він, правдоподібно, заги­нув під час тривалого бою в селі Любінь Малий, що під Львовом, коли ен- каведисти проводили облаву, підпалювали хати і розстрілювали селян.

Серед місцевих учнів школи, як і взагалі в Сокалі, в цей час панував період невпевнености, розгублености та прихованого очікування. Війна продовжувалась, не вистачало часами навіть найнеобхіднішого, а в школі на уроках і примусових виховних годинах і політзаняттях вихваляли Чер­вону армію, всенародного вождя генераліссимуса Сталіна та радянську владу, проводили всесторонню інтенсивну ідеологічну обробку учнів. У місті на стендах вивісили великі мапи, на них прапорцями відзначали лі­нію фронту, який швидше, ніж сподівалися люди, посувався на захід. В приміщенні міської ради для перевиховання „местной“ молоді організува­ли цикл лекцій, в яких звеличували комуністичну партію, соціалізм і ра­дянський лад, найгіршими словами ганили т. зв. українських буржуазних націоналістів (їх навіть початково називали „українсько-німецькими буржуазними націоналістами, не вбачаючи в такій назві термінологічного нонсенсу, оскільки націоналізм декларує виключну увагу до одного, влас­ного народу) і обіцювали, що в найближчому майбутньому радянський народ заживе в добробуті і мирі. Зокрема неодноразово наводили слова „великого“ Сталіна, що совєтський народ, який вже побудував соціалізм, у найближчому майбутньому збудує комунізм і стане ще більше щасли­вим. Безперечно, Сталін разом з большевицькою панівною клікою і так увесь час жили у комунізмі. Вони мали усе і розпоряджалися всім багат­ством величезної імперії. А в цей час усі бачили, що в країні розруха, що