110
*
Зенон
Кошалківський; у Францію — Дарія Жук. На Заході перебувають Атанасія Клим —
мисткиня, член спілки народних майстрів України, Марія Пліхота, Іван Кохан та
інші.
Гімназисти,
які в 1944 році були в молодших класах і не встигли закінчити Сокальську гімназію,
також не залишилися осторонь національно-визвольної боротьби. За даними
проведеного у 1993-1994 рр. опитування (після конгресу гімназистів у Сокалі)
майже 40% колишніх учнів VI і VII класів брали участь у визвольній боротьбі з
окупантами, а з врахуванням молодших (II—III) класів, то приблизно 1/5 усіх
учнів Сокальської гімназії брали участь в підпільній роботі. З них біля 12%
загинуло безпосередньо в боях та від рук НКВД і польських боївок, заарештовано,
засуджено до різних термінів тюремного ув’язнення або вивезено в Сибір понад
14%, в тому числі засуджено до 25 років 13 осіб. Учень VII класу гімназії
Григорій Марущак у 1949 р. був страчений в Кемеровському концтаборі, а учня
того ж класу Михайла Балія польський суд засудив до страти. Пізніше покарання
замінено на 25 років тюрми, і тільки в 1954 p. М. Балій вийшов на волю
(помер у 1981 p.), був
професором Варшавського університету, доктором філології.
Значна
частина колишніх учнів Сокальської гімназії опинилась на теренах Польщі.
Більшість з них була насильно переселена до тодішнього Радянського Союзу,
зокрема у Львівську область. Багато з них з родинами виїхало відразу на Захід,
деякі залишилися в Польщі, але опісля опинилися у різних країнах Заходу.
Зокрема: в Канаді — Ігор Дроневич, Мирослава Іванець, Йосип Кульчик, Лідія
Метелля, Богдан Мельничук; у США — Ігор Богачевський (відомий вчений у галузі
ракетобудування), Марія Богачевська, Надія Бурбела, Арменія Клим, Наталія
Дорожинська, Ярослав Муж, Богдан Ладвищенко, Михайло Цвях, Роман Яцушко; в
Австралії — проф. Іван Пелех, Лонгин Олійник та чимало інших колишніх
вихованців Сокальської гімназії, про яких сьогодні не маємо вірогідних даних.
Восени
1944 р. у приміщенні гімназії почала функціонувати Сокаль- ська середня школа №
1. Окрім неї в місті відкрито також декілька неповно-середніх шкіл, а в
приміщенні чоловічої бурси гімназії відкрито педагогічне училище (в 60-70-х
роках в Сокалі утворено ще дві середні школи). Директором середньої школи № 1
спочатку призначено професора гімназії Михайла Тимошика. Але згодом його
замінено партійним керівником і шкільним наглядачем учнівства Овчаренком,
протягом декількох наступних років зміни директорів цієї школи відбувалися
досить часто. Опісля Михайло Тимошик переїхав до Львова і працював доцентом у
Державному університеті ім. І. Франка. В школі залишилися працювати професори
Ераст Грицик, Іван Юрійчук, короткочасно Михайло Дуліба та деякі інші.
Професор Юрій Дем’янчик і Василь Білик працювали в педучилищі, що відкрилося в
приміщеннях чоловічої бурси гімназії. Згодом В. Білик переїхав до Львова, а
пізніше в Станиславів (сьогодні м. Ів.-Франківськ).
Тільки
незначна частина (менше 19%) гімназистів продовжила навчання в Сокальській
середній школі восени 1944 р. У 1945 р. закінчили середню школу в Сокалі 15
колишніх гімназистів, у 1946 р. — 13, в 1948 р. — 9, |