109

Богдан БІЛИК, Марія ГАНІТКЕВИЧ, Маркіян КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПІСЛЯ ЗАКРИТТЯ ГІМНАЗІЇ У 1944 р.

Весною 1944 року, коли німецько-большевицький фронт став наближа­тися до Сокаля, дирекція гімназії вирішила припинити тут навчання, а щоб нормально завершити навчальний рік, організовано філію Сокальської гім­назії у м. Белзі. Перед тим всім учням, які не могли з різних причин вчитися у Белзькій філії, видано свідоцтва про закінчення відповідних класів. Навчан­ня в Белзі проводили деякі професори Сокальської гімназії, що мали змогу поїхати з учнями, зокрема, І. Волощук, М. Дуліба, В. Олійник, І. Юрійчук та ін., а також вчителі місцевої школи (Ю. Козак, о. М. Кохалевич, В. Процик). Директором гімназії в Белзі був Василь Олійник. Подальша доля Сокальських гімназистів складалася по-різному, часто трагічно.

У липні 1944 року, без особливих боїв, фронт перемістився на захід, і німецького окупанта на Сокальщині замінив большевицький. Сокаль пе­ретворився в прикордонне місто, оскільки р. Буг знову, як у 1939 році, стала кордоном. Але тепер вже не кордоном з Німеччиною, а кордоном між СРСР та Польщею. На Сокальщині, як і на всіх теренах Західної Ук­раїни, посилилась боротьба народу з большевицькими і польськими оку­пантами. Національно свідома молодь не залишалася осторонь від цієї бо­ротьби. Випускники гімназії 1942-1944 років, а також значна частина гім­назистів старших класів, були пов’язані з підпіллям і опинилася в рядах УПА, юнацьких організаціях ОУН і в дивізії „Галичина“. Воєнна хуртови­на примусила майже половину випускників 1942-1944 рр. взятися за зброю. Із 159 випускників гімназії, про яких вдалося зібрати дані, 49 осіб (31%) пішли до лав УПА, а ЗО осіб опинилося в дивізії „Галичина“. З цих 79 молодих хлопців та дівчат 28 загинуло в боях. А загально, із вказаних 159 випускників Сокальської гімназії воєнного часу, у боротьбі з німець­кими, большевицькими і польськими окупантами в 40-х роках втратило життя понад 35 чол., тобто загинув майже кожний четвертий. Попали в полон, або були заарештовані і засуджені до різних термінів в концтабо­рах ще 30 чоловік, з них двоє — засуджено до кари смерті. Це випускники гімназії 1944 року Володимир Харків, якого судили і розстріляли поляки, та Євген Дацюк, якого поляки засудили до смерти, а потім замінили пока­рання довічним ув’язненням.

Подальша доля 124-х випускників, що, правдоподібно, залишилися живими, склалася по-різному. Значна частина (27 чол.) подалася на Захід. В основному це випускники 1944 р., з яких на Заході кожний четвертий. Як сьогодні відомо, переїхали в США — Роман Данилюк, Андрій Закрев- ський, Мирослав Зелик, Роман Зінькевич, Роман Іванець, Володимир Клос, Ярослав Микулович, Ірина Пашковська, Мирослава Ріпецька, Ми­рослава Сенів (малярка і письменниця), Святослав Яцушко; в Канаду — Богдан Небожук, Євген Штендера; в Німеччину — Василь Балда, Ярослав Войтович, Павло Мизюк; в Австралію — Платон Гарасимчук; в Англію —