101
*
Реакція
на цю промову була дуже неприхильна не тільки серед учнів, а й також серед
громадськости Сокаля і поза ним. У популярному півтижне- вику „Новий Час“, що
виходив у Львові в пресовому концерні І. Тиктора, був надрукований дуже
критичний допис про наш концерт, підписаний криптонімом. Дописувач усю вину за
виступ промовця на Шевченківській академії з доповіддю польською мовою скинув
на Степана Шаха. Справді, така подія трапилася уперше в історії нашої гімназії
по Першій світовій війні. Ніхто не знав, хто був автором допису, але сам Шах
переказав мені, що цей допис написав Африкан Хрущ, мій земляк із Хороброва,
який у той час був секретарем філії Т-ва „Просвіта“ в Сокалі. У місті ходили
поголоси, що внаслідок цієї події Степан Шах здобув велику ласку в шкільній
кураторії у Львові, яка, оцінюючи цей його успіх в її полоніза- ційній політиці
в Галичині, перевела його з Сокаля до Академічної Гімназії у Львові, а згодом
на пост директора державної гімназії з українською мовою навчання у Перемишлі.
Чи ці чутки були правдиві, мені невідомо, бо це міг бути також тільки
випадковий збіг обставин.
В
1930-х роках у сокальській гімназії зорганізовано духову оркестру. Кошти
закупівлі інструментів покрила дирекція школи. Опікуном оркестри був учитель
Никодим Ґавронський, а його асистентом — учень Богдан Шилкевич. Оркестра ця
була у стадії розвитку і не перевищувала аматорського рівня у своїх виступах
на форумі Сокальської гімназії.
У
навчальному році 1921/22 цей же вчитель Ґавронський зорганізував у гімназії
радіоаматорський клюб. Великим прихильником і його правою рукою в царині
радіотехніки — був учень Михайло Трешневський, син о. Е. Трешневського, пароха
в Хороброві та Варязького декана. Членський внесок до клюбу становив 5
польських злотих, що на ті часи була чимала сума. Радіотехніка була улюбленим
заняттям Ґавронського, який бажав цю ділянку опанувати і висліди своїх дослідів
продемонструвати учням нашої гімназії.
Треба
ще тут згадати, що дирекція гімназії у шкільному 1921/22 році дала дозвіл
улаштувати курс танців, що його провів якийсь мандрівний учитель танців, гарно
вдягнений, елегантний пан. Курс тривав три тижні, а його учасниками були
гімназисти та учениці жіночої семінарії.
У
Сокальській гімназії не було ніяких спортових команд. Під час лекцій руханки
учні брали участь у всіляких спортивних іграх, а особливо любили „відбиванку“.
У
згоді з мілітаристськими тенденціями польської окупаційної влади на землях
Західної України дирекція гімназії, на доручення шкільної кураторії, заснувала
Загін військової підготовки (Гуфєц пшиспособєня войско- веґо). Була це
парамілітарна організація, що мала на меті дати середньо- шкільній молоді
початковий військовий вишкіл. „Стрільці“ в цьому загоні вчилися стріляти по
цілях із ручної вогнепальної зброї. Комендантом загону був учень нашої
гімназії Казімєж Садов’як, що в той час мав уже певні зачатки на професійного
старшину польської армії; при тому був великий україножер.
|