100
*
Щороку
в березні Літературний гурток улаштовував Шевченківський концерт, до якого ми
готувалися довгий час. Багато часу ми витрачали на проби співу нашого хору, що
ним керував наш друг Ярослав Кнейчук, син місцевого дяка при церкві святих
Петра і Павла. Наш Славко був дуже талановитим диригентом. Не знаю, чи мав він
музичну освіту, але здогадуюся, що він був самоуком, хоч і з феноменальними
музичними здібностями та чудовим голосом. Крім того, Кнейчук був талановитим
скрипалем, прекрасно грав на інших музичних інструментах. Закінчивши теологічні
студії у Духовній семінарії у Перемишлі, він став парохом у містечку Белзець,
недалеко від Томашова. У 1943 році загинув від рук польських бандитів. Після
Кнейчука диригентом хору був Богдан Шилкевич.
Гімназійний
хор у Сокалі складався з багатьох учнів-співаків, а солістом у ньому був мій
найкращий друг Омелян Плешкевич, син о. Івана Плешкевича, довголітнього пароха
с. Боратина. Всі сини о. Плешкевича були дуже музикальні, а було їх чотири:
Мар’ян, Юрій, Омелян і Володимир. Репертуар нашого хору обіймав пісні
українських композиторів старшої генерації, з-перед Першої світової війни,
напр. Ізидора Воробке- вича та інших. У програмі академії на честь Т. Шевченка,
крім хорових номерів, був звичайно виступ диригента нашого хору Ярослава
Кнейчука із скрипковим соло. Учасником наших академій бував ще один українець —
учень чоловічої семінарії у Сокалі (вихованець учителя С. Рейманського) Євген
Курочка — родом з Нисмич. Навесні 1927 року він помер на діабет у молодому віці.
В
діяльності нашого Літературного гуртка 1927 р. сталася подія, яку слід тут
згадати. Учитель української мови, Степан Шах — опікун Літературного гуртка,
за підшептом і апробатою директора гімназії Урбана Пшиправи, впровадив новий
елемент у програму концерту на честь Т. Шевченка: доповідь про його життя і
творчість мала бути виголошена польською мовою. Цей проект викликав серед учнів
велике обурення. Хоч Шах узявся за цю справу з великим запалом і послідовністю,
мав він великі труднощі підшукати кандидата на промовця. Він просив мене
написати доповідь і виступити в цій небажаній ролі. Коли я відмовився (хоча ми
були в сердечних відносинах), він сам написав доповідь і доручив виголосити
її одному учневі з математично-природничого відділу 8-ї кляси. Так чи інакше,
академія на честь Т. Шевченка того року відбулася у нашій гімназії з
безпрецедентною доповіддю польською мовою. Початок промови пам’ятаю досі.
Промовець почав її українською цитатою Шевченкової поеми „На вічну пам’ять
Котляревському“.
Будеш, батьку,
панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
„Такspiewal wieszcz narodu ukrainskiego
Taras Szewczenko...“ і далі читав усе польською мовою.
Його слова прогомоніли серед гробової тиші авдиторії, що заповнила гімнастичну
залю по вінця. |