95
*
шкільна
влада вживала у школах слово „руський“ замість „український“. Шах з’явився у
нашій гімназії 1925 р. і перебував тут не довше, як три роки. Зі Сокаля його
переведено до Академічної гімназії у Львові з українською мовою навчання;
згодом він став директором державної гімназії у Перемишлі. Був це завжди
елегантно вдягнений пан, „денді“, що вирізнявся виглядом і поставою між усіма
вчителями нашої гімназії. Навчання української мови й літератури вів на дуже
високому рівні і дуже цікаво; кожна його лекція була для нас духовним
бенкетом. Його лекції були для нас тим цінніші, що до того часу ми вчилися
української мови лише самотужки, бо польська шкільна влада не дозволяла
вивчати українську мову ґрунтовно. По його відході до Львова прийшов до гімназії
україніст Антін Демчук, родом із Сокаля. Була це гарна і тактовна людина.
Викладачами
польської мови були різні вчителі. В нижчих клясах учив польську мову відомий
польський поет, виразник футуристичного напряму в польській літературі, Юліян
Пшибось. Він був малого зросту, завжди елегантно вдягнений. Під час навчання
Пшибось бував захоплений своїми поетичними візіями і здавалося, що він не був
зацікавлений своїми учнями, які одразу з’ясували його психіку.
У
вищих клясах викладачем польської мови був Ян Шуфа — пострах для учнів у нашій
гімназії. Він мав своєрідний стиль і методу навчання. Улюбленим „коником“ —
засобом у його навчанні був твір Адама Міцкевича „Пан Тадеуш“. Шуфа знав його
майже напам’ять і вимагав від нас вивчати напам’ять довгі уривки цієї
польської епопеї. Унаслідок того поема „Пан Тадеуш“, хоч і гарна своєю формою,
була предметом ненависти серед гімназистів. Шуфа був дуже вимогливий, головно
ж у письмових вправах, що їх він часто перечитував кілька разів, за кожним
разом вишукуючи нові помилки. В деяких учнів цілі сторінки домашніх вправ були
покреслені його синім олівцем і мали страшний вигляд. Шкільні й домашні вправи
у зошитах були вирішальним чинником в оцінці знання польської мови його учнів.
Таким
же пострахом для ^чнів Сокальської гімназії був учитель латини Роман
Ратусінський, поляк. Його знання граматики та клясичної мітології було
блискуче. Зате поза рамки цього знання він не виходив: діапазон його знання та
інтелектуальні здібносте були дуже обмежені. Доказом того була його неспроможність
скласти вчительський іспит, хоч і пробував це тричі.
Пізніше
польську мову у вищих клясах учив д-р Єжи Поґоновський, який приятелював з
Шахом. Він дуже гарно ставився до учнів-українців і часто, на перервах,
розмовляв із ними українською мовою. У другій половині 30-х років Поґоновський
відкрив адвокатську канцелярію у Варшаві і був оборонцем українців у
Варшавському апеляційному суді.
Викладачами
німецької мови були А. Процик і Кость Бутринський, обидва українці. Перший із
них мав русофільські погляди, тримав усе руку на серці й нарікав, що „мнє
серце болі“ (болить мене серце); він учив нас співати інтернаціональний
студентський гимн „Ґавдеамус іґітур“. Другий учитель, К. Бутринський*, надміру
нервовий, не міг дати собі ради зі
|