93
*
кваліфікаціями
нижче прийнятого рівня. Як це водилося у цілій Галичині, ми називали вчителів
„професорами“, а гімназистів — студентами.
Навчання
відбувалося за старою методою: з підручників і вчительських викладів, що їх
учні записували у своїх зошитах, без достатнього практичного навчання у
лабораторіях чи кабінетах, де учні могли б проводити самостійні досліди, бо
гімназія у Сокалі не мала ще належного наукового устаткування.
Директори
гімназії
У
часи мого навчання, у шкільні роки 1919/20-1926/27[*], директором був д-р Генрик Копія.
Крім директорських обов’язків, він також був викладачем польської мови. Була
це порядна людина з прикметами доброго педагога. На лекції польської мови він
приходив завжди з пальтом „наопашки“, яке ще збільшувало ширину його й так
опасистого тіла. Його огрядна особа для не одного з нас була не раз темою
карикатур, рисованих на зошитах під час лекцій.
Треба
підкреслити, що Генрик Копія на посту директора гімназії у Сокалі, у 1918-1926
роках, ставився до української молоді, до своїх вихованців з великою
толерантністю, дарма, що польський уряд на окупованих теренах усюди виявляв
свою ворожість до українців. За дозволом дир. Копії існував у нашій гімназії
Літературний гурток, влаштовувано свята на честь Тараса Шевченка, діяв Пласт.
На негативний рахунок директора можна б записати факт ліквідації Пласту в нашій
гімназії 1924 р., хоч це сталося не з його волі, а радше на доручення шкільної
кураторії у Львові. Це трапилося, отже, задовго до 1930 р., в якому польський
уряд поховав увесь Пласт. Як причину свого рішення кураторія використала
нагоду: участь нашого пластового куреня у панахиді, відслуженій в пам’ять Ольги
Басараб, члена УВО, яку польська поліція замордувала в лютому 1924 року.
Курінним у той час був учень 7-ї кляси Василь Максимець. За цю „провину“ Пласт
у Сокальській гімназії розпущено, а Максимця відраховано з гімназії[†].
Умови
для розвитку й діяльности самостійних гуртків у нашій гімназії погіршилися з
приходом на пост директора Урбана Пшиправи після того, як Генрик Копія перейшов
працювати до університетської бібліотеки у Львові. Урбан Пшиправа мав славу
україножера з кіл шовіністичної Народово-демократичної партії, т. зв.
ендеків. З його появою повіяло іншим духом, настав зовсім інший курс. На
другому році свого панування у Сокальській гімназії Пшиправа міг похвалитися
своїм першим полонізацій- ним успіхом: він змусив промовця на Шевченківській
академії виголосити доповідь польською мовою. Але про це згодом.
У
1934 р. обов’язки директора гімназії виконував Роман Ратусінський, а з
наступного навчального року аж до Другої світової війни директором
[*] Згідно зі
звітом за 1925/26 навч. р. Генрик Копія звільнений з посади директора гімназії
в серпні 1925 р. — Прим. ред.
[†] Разом з
Василем Максимцем з гімназії відраховано Миколу Вибранця і Василя Мужа, але
двох останніх згодом поновлено. — Прим. ред.
|