ДВІ ЛИПИ

Обіч воріт дві липи лічать роки,
Як подруги, найкращі - дві куми,
А навкруг них вирує світ жорстокий,-
Краде, плюндрує, війнами гримить.
А липи так і досі не діждались
Господаря обійстя із тюрми,
Куди його більшовики забрали
Серед зими з голодними дітьми.
Споконвіків народи на вершину
Великодушний гуманізм зовуть.
Насправді брат штовхає брата в спину,
Народ з народом творять каламуть.
Побіля лип йшли армії Європи
На схід з боями і на захід... Що ж?
А липи сніг вкриває, дощик кропить,-
Людей за підлість не проймає дрож.
Шукаєм правду, прагнем, щоб не вмерла,
Потай на неї гостримо ножа,
Масні слова злітають з уст, мов перли,
А з душ брудних ллється підлот іржа.
Кажуть, неправда світ заполонила,
Люди лихі посіяли її.
Вони і моляться до Михаїла,
Щоб жало вирвати поміг змії.
Герої умирають за Вітчизну,
Підступні – тягнуться до булави...
Ще довго те лукавство не пощезне
У розмаїтті нашої хули.
Дивацький світ в якому живемо ми...
Хто рветься в королі, хто на парнас,
Милуємося зорями німими
І коли сонце пестить з неба нас.
А липи ждуть господаря обійстя,
На них ще тьохка соловей пісні,
Весною зеленіє їхнє листя
І жовкне, не діждавшись восени.