72
*
вернувся до
Сокаля директор гімназії Генрик Копія, який покинув місто 24 серпня 1914 р.
разом з австрійськими військовими частинами, що відступали. Однак епідемія тифу
і холери, яка спалахнула на той час у місті, відсунула на невизначений час
відновлення навчання у гімназії. Тільки у вересні 1916 р. на прохання мешканців
міста і при сприянні повітової ради, яка надала для гімназії один поверх у
своєму будинку, зроблено спробу поновити заняття. Утім, самі приміщення, в
яких передбачалося розмістити класи, потребували ґрунтовного ремонту.
Гімназіяльний будинок надалі перебував у підпорядкуванні керівництва
військового шпиталю. І хоч стараннями громадськости, керівництва повітовою
радою і педагогічного колективу (директор, два вчителі і один замісник учителя)
удалося відновити заняття 17 січня 1917 р., однак лише 9 березня 1917 р. був
більш- менш укомплектований штат учителів і розпочато навчальний процес, який
закінчився 14 липня 1917 р. Цей умовно піврічний навчальний період закінчили 92
учні перших-четвертих класів. Українців було 46 (50%), поляків — 36 (39,1%),
жидів — 10 (10,9%).
10
вересня 1918 р. гімназія перепровадилася до власного будинку, де й розпочався
навчальний рік. В умовах тривалої і жорстокої війни Австро- Угорська імперія
зазнала нищівної поразки і в жовтні 1918 року почала розпадатися. Українці
почали активну підготовку до створення власної держави. Парламентарії,
керівники політичних партій, церковні ієрархи утворили Українську Національну
Раду. 1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада проголосила Українську
державу.
Організатором
установлення української влади в Сокалі був Олександр Охрим, австрійський
офіцер, українець, родом з Будинина. Він був добре знайомий з повітовим
комендантом жандармерії Котиком і його дружиною Катериною Іванець. Втаємничений
у план захоплення влади, Котик не тільки прийняв його без застережень, а й
поінформував про склад постерунків жандармерії у повіті та порекомендував
надійних жандармів- українців (Варениця, Герасимович, Мельник, Михальчук,
Ктитор).
1
листопада о 3-й годині ночі були захоплені перший (головний), а відтак другий
Сокальський постерунки жандармерії, згодом роззброєні військові частини, що
охороняли пересильні пункти з полоненими і склади австрійської армії. До Сокаля
прибули старшини і стрільці, які служили в австрійських частинах і перебували
на той час у відпустках (пор. Василь Дикий, сот. Лука Михальчук, пор. Василь
Гаук, хор. Лука Сич, пор. Іван Ващук, хор. Юліян Вець, Михайло Мельничук та
ін.), а також селяни з навколишніх сіл. Провівши військовий переворот і
перебравши владу від місцевого повітового старости, впродовж 1 листопада
учасники зриву здійснили відповідні організаційні переміни у всій Сокальщині.
Організацію
міліції доручено колишньому кошовому „Січі“, уродженцеві с. Тудорковичів
Іванові Драґану. Цивільну адміністрацію очолив суддя Тисовський. Головою
Повітової ради став Ярослав Біленький. 12 грудня почала виходити газета „Голос
з-над Буга“ — офіційний орган Повітової ради. |