19
*
славним
церкви в Люблині, Красноставі й Сокалі. Запротестував проти цього насильства
холмського владики, Методія Терлецького, православний владика в Луцьку,
Атаназій Пузина, і з цієї протестації довідуємося, як виглядало це насильство.
В протестації читаємо, що холмський влади- ка-уніят опечатав у Сокалі церкви
св. Миколи, Богородиці й Михайла, внаслідок чого більш аніж протягом року не було
по церквах богослужения й
не відправлювано церковних треб. Церковну утвар і священичі одяги розграблено,
церковні доми, шпиталь і майно спустошено, хворих розігнано, 60 тисяч цеглин,
приготованих для будови церкви? продано, дзвіницю обідрано, паркани
й огорожі рознесено.
Сокальські
православні стають перед белзькими городськими актами як парафіяни церков, що
„ніколи перед тим і тепер не були в унії“, та зі- знають, що, крім „челяді“
холмського владики, помагали йому в захопленні церков місцевий ляндрійт і
бурмістр, за що вони відтак дістали від висланника владики, о. Василя
Черникевича, церковне поле й сіножаті в уживання.
За
час свого володіння в Сокалі утворив собі холмський владика прихильну унії
партію, що під пресією урядових шикан і церковної клятви пішла до нього з
чолобитнею і попросила відкрити церкви.
З
листа холмського владики до його представника в Сокалі, о. Василя Черникевича,
довідуємося, що частина сокальських міщан прийняла унію і, як така, була
припущена до владичої ласки.
Прийшли
тоді до владики сокальські міщани — Микола Стефанович, Федір
Троянович, Федір Шишка, старші „райці“, Федір Рига — кравецький цехмістер,
Андрій Сливка, Андрій Золотохвіст і, як цехмістри кушнірські старші, Семен
Волкович, Федір Сокобуч, Іван Кратевич, Федір Куровський, Марко Римар, Іван
Міхейович, Микола Бохецович, Матвій Яр- молик та його дядько Мартин — і
покорившися, просили „прийняти їх до сполечности вірних Божих“.
Наскільки
вищезгадані міщани не були репрезентантами загальної опінії, показалося це незабаром.
20 січня 1646 р. князь на Острозі Заслав- ський, луцький староста, покликує на
свій суд луцького владику Атаназія Пузину й князя Григорія Святополка
Четвертинського — луцького підкоморія, Андрія Заборовського — луцького війта і
Степана Деревенського як відповідальних за бунт і бешкет, вчинені православними
в Сокалі.
Отці
Андрій Черникевич — пресвітер катедральної церкви святого Миколи в Сокалі, Іван
Черникевич — пресвітер церкви святого Михайла, Лазар Костевич — пресвітер
Поторицький, Степан Костевич — пресвітер Войславський та інші внесли до
белзьких городських актів позов проти сокальських міщан, які під виглядом
комісії, не покликавши до цього представників уряду, самі собі „na fancye chlopstwa sokalskiego, z roznych stron zebraney chalastry odszczepiencow“, під час вечірні в церкві святого
Миколи напали на позовників, які заперлися в церкві; був тоді торговий день і
зібране в місті „хлопство, п’яне, грубе, побунтоване яко бестії“, напало під
проводом Пузини на церкву і тоді як луцький владика кричав: |