16
*
ти
узагальнюючих висновків про життя й культуру території Сокаля в часах,
необнятих писаною історією.
Можливо,
що під землею дрімає ще цілий доісторичний архів, а може те, що найдено, це
тільки сліди заблуканих в нашу околицю мандрівників.
На
всякий випадок, писана історія згадує наше місто доволі пізно. Не згадує
Сокаля, ані більшої оселі на його місці, літопис Нестора, а вістка
дослідника Шнайдера про
первопочини міста, з уваги на недостачу документальних даних, здається нам
доволі фантастичною. Цей то, зрештою, заслужений, автор невиданого в цілості
топографічного словника Галичини говорить, між іншим, таке:
„На
лівому надбережжі Бугу, на так званих Огородах і Жабинах, лягла в часах
заведення християнства на Україні первісна оселя Сокаля й Бабинця, звана
Щебловом“.
Правда,
традиція, яка ставить первісний Сокаль на лівому березі Бугу, в околиці
нинішнього залізничного двірця, могла б покриватися з випадковою знахідкою на
цьому місці крем`яного знаряддя, але покищо це ще тільки припущення, а не
стверджений наукою факт.
У
княжих часах належала територія нашого міста до Белзького удільного
князівства, що найдовше з усіх галицьких уділів задержав свою удільну
суверенність і щойно у другій половині XV в. (1462 р.) був включений до земель
польської корони. Першим із чужинецьких володарів над Белзчиною, після
остаточного розпаду Галицько-Волинської держави, був шурин короля Ягайла —
мазовецький князь Зимовит і щойно в одному з виданих тим князем актів, уперше в
історії, згадується наш Сокаль. Сталося це 1411 р., коли то князь Зимовит,
резидуючи в Сокалі, видав привілей для міста Буська. Треба припускати, що вже
тоді Сокаль був замітним і, без сумніву, укріпленим городом.
Тринадцять
літ згодом (1424 р.) видав той же князь Зимовит привілей про перенесення нашого
міста з руського права на магдебурзьке і продав війтівство в ньому, разом з
4-ма ланами ґрунтів (коло 120 моргів), лазнею та половиною різницьких,
пекарських і шевських яток, якомусь Миколі Шональсові, краківському міщанинові,
за 150 гривень. З моментом, коли рід мазовецького князя вимер (1462 р.), прилучено
Белзьке князівство до Польщі й перемінено на воєводство, в якому Сокаль із
довколишніми селами означено як „сокальське староство“.
Татарські
напади, з яких перший, за польської влади, нотують хроніки під 1499 р., а чергові в 1502—1503, 1509
і 1511 роках, не дають містові змоги розвинутися й зміцніти, тому польські
королі раз у раз звільняють Сокаль від податків та інших державних тягарів.
З
нагоди одного з таких королівських привілеїв (1506 р.) довідуємося, м. ін., що
місто мало щороку вибирати бурмістра, лавників і по двох „рай- ців“ — католиків
і православних. В місті, в якому чужинецький, напливо- вий елемент не міг
закріпитися з остраху перед татарською небезпекою, місцеве населення творило
тоді переважну більшість, але у правах стояло воно далеко позаду чужинецьких
зайдів. |