6
*
польською мовою викладання й далі упродовж 1919-1939 рр. гімназію повністю польонізовано, а українці в ній піддавалися репресіям та переслідуванням, гімназія у ті часи все ж таки виконувала велику місію школи національної консолідації та усвідомлення української молоді. В силу етнодемографічних обставин Сокальщини, попри адміністративну дискримінацію, українці на усіх етапах існування гімназії становили в ній понад половину учнівського складу. І тому для них гімназія стала не тільки школою елітної підготовки, але теж і політичного гарту. Велике значення мали літературно-науковий гурток, хор, оркестр, заняття з релігії. З 1912 р. діяла Пластова організація, яка через свою політичну і національну спрямованість була закрита вже у 1924 р., тобто значно раніше, як у всій Галичині. Протягом 20-30 рр. в гімназії була створена і ефективно діяла мережа ОУН, в якій пройшли школу підпільної боротьби численні гімназисти, що стали активними дієвими особами визвольних змагань в час і після Другої світової війни. Естафету кращих традицій довоєнного періоду перейняли від своїх старших колег гімназисти 1941- 1944 рр., коли в гімназії діяла мережа ОУН, а також його молодіжна організація „Юнацтво ОУН“.
В 20-50 роках минулого століття Сокальщина вийшла на одне із провідних місць за рівнем національної свідомости та участи у визвольному змагу на теренах Західної України. І в цьому великий внесок тих, хто пройшов школу виховання в Сокальській гімназії. Серед колишніх со- кальських гімназистів відомі провідники визвольної боротьби — Василь Сидор — „Шелест", Іван Климів — „Легенда“, Дмитро Штикало, Євген Штендера, Богдан Дороцький, Володимир Небожук, численні старшини, підстаршини та бойовики УПА, понад 40 гімназистів обрали свій бойовий шлях до української свободи через дивізію „Галичина". Мартиролог українства в час Другої світової війни та після неї має свій трагічний ужинок серед колишніх Сокальських гімназистів. Приблизні підсумки наших жертв просто вражають. Понад 70 гімназистів загинули у визвольній боротьбі з совєтськими та німецькими окупантами[1]. Біля 140 наших колег за свою політичну діяльність (чи у зв’язку з підозрою у такій) стали жертвами совєтських, німецьких та польських тюрем та таборів. Після закінчення війни репресії над нашими гімназистами тривали по обі сторони Бузького кордону (зокрема, трьох наших гімназистів засуджено поляками до смертної кари).
В долі сокальських гімназистів, наче в дзеркалі історії, відбита трагічна доля Сокальської землі, границі якої (як району), „наче сало`` починаючи від 1939 р., чотири рази перекроювалися окупантами (у 1939, 1941, 1944 та 1952 рр.), а корінне українське населення зазнавало репресій трьох режимів, у тому числі польських репресій, пов’язаних з акцією
[1] Цікаве спостереження: статистика засвідчує, що практично ніхто з гімназистів не піддався мобілізації в Червону армію після повернення большевицької влади і обирав інший, альтернативний шлях життя та боротьби.
|