|
cт. 140
проживало на Україні розсіяно, а для автохтонного українського населення Західної України, яке протягом століть жило компактно на своїй землі, угода обернулася жорстоким насильницьким виселенням і втратою українських територій. Це підтверджують історичні джерела, статистичні дані, свідчення очевидців. Виселення українського населення Сокальського Закерзоння супроводжувалося нелюдським терором польських і московських озброєних банд проти мирних жителів. Українська Повстанська Армія взяла під захист українське населення Сокальського Закерзоння, звільнила від польських банд територію між р.Західний Буг, Солокією і Гучвою. Через те виселення українців Сокальського Закерзоння розпочалося в другу чергу, весною-літом 1946 року, найпізніше серед усіх українських земель Закерзоння.
Майже чотири роки (1944-1947рр.) банди НКВС, АК, Міліції Обивательської, Війська Польського мордували українське населення західної Сокальщини, палили і нищили села. Те, що чинили людолови двадцятого століття на західноукраїнських землях, не можна порівняти навіть з набігами татар у ХVI-XVII століттях. Від татар попереджене населення Сокальщини рятувалося в лісових хащах і болотах. Від новітніх цивілізованих людоловів не було порятунку. Вночі загони Війська Польського, Міліції Обивательської оточували села, запалювали хати й починали грабувати майно мирних мешканців. Люди ховалися до криївок, закопували в землю своє майно, тікали в ліси на Холмщину, яка на той час була вже сплюндрована і виселена. Тих, хто не встиг втекти або заховатися до криївки, жорстоко мордували і вбивали. Чотири роки над українськими селами Сокальського Закерзоння стояли заграви пожеж. У 1944-1947 роках горіли села Ліски, Витків, Костяшин, Переводів, Гільче, Себечів, Пивовщина, Борятин, Маджарки, горіли Городиловичі, Ульвівок, Завишень, Павловичі, горіло все Сокальське Закерзоння. Тільки за одну ніч, 23 березня 1944 року, польська банда «Басая» Батальйону Хлопського замордувала в с. Ліски 120 селян. Із них 87 були мешканцями Лісок, 33 - втікачі з Холмщини. В селі Переводів поляки палили людей живцем у читальні – замордовано 32 чоловіки, в Городиловичах – 20, Довжневі – 20. Крім польської МО, ВП участь у нападах на українські села і грабунках брало польське населення.
Подібні звірства над мирним населенням Сокальщини чинили банди НКВС. У великодню п’ятницю 1946 року банда НКВС вбила 10 мешканців Городилович і 8 Ульвівка.
Формально акція виселення українського населення Сокальського Закерзоння на схід мала б закінчитися 16 червня 1946 року, але виселення, відправка ешелонів з виселенцями тривала і в другій половині червня. Жителів сіл звозили на залізничні станції Сокаль, Белз, Кристинопіль, Угнів. Ось як описує в збірнику «Надбужанщина», т.ІІІ, ст.147, акцію «добровільного переселення» очевидець Р.Юрко з Себечева: «Для українців на їхній рідній землі настало пекло. Наїзники брутально викидали людей з хат, незважаючи на протести, на голосіння жінок і плач дітей. Люди тікали в поля, ліси, радше в невеликі гайки за селом. Польські посіпаки ловили втікачів, кидали їх на вози і везли всіх на станцію в Белзі».
Першим з сіл району виселяли 30 квітня 1946 року, у великодню суботу, село Опільсько, 7 травня 1946 року – Завишень, потім інші міста і села Сокальщини. Одночасно на станціях скупчувалося населення декількох сіл. Зокрема, в середині травня на станції Сокаль були зібрані жителі Забужжя, Завишня, Опільська, Ульвівка, Нинович. Виселенці на станціях з малими дітьми, худобою мучилися один-два тижні. Сім’ї виселенців жили в антисанітарних умовах, ночували в примітивних халабудах або просто під возами. Ночами поліцаї Міліції Обивательської з Сокальського кляштора бернардинів, Кристинополя, Белза нападали на нужденних переселенців – били людей, знущалися над ними, грабували ще недограбоване. Крик грабованих і битих людей на станції Сокаль було чути до міста Сокаль і с.Поториця. Поторжини, які мали родичів у Завишні, бігли на прикордонну заставу, просили прикордонників захистити їх рідню. Але радянське військо не охороняло своїх громадян, а спільно з польською міліцією займалося грабунками нещасних людей.
Для відправки виселенців на чотири сім’ї подавали один телячий вагон. Не все майно поміщалося у вагоні. Багато нажитого добра залишалося на місці. Люди не знали, куди їх везуть. Подорож по рейках тривала від кількох діб до півтора тижня. Люди і худоба в дорозі страждали від голоду і спраги. Виселенців Сокальського Закерзоння вивозили переважно в Тернопільську, Івано-Франківську, Львівську, а також у східні області України. На станціях прибуття їх ніхто не зустрічав. Минало ще дві-три доби, поки переселенчі комісії вирішували, де розмістити змучених людей. Їх поселяли часто по дві-три сім’ї в хатах поляків, які виїхали до Польщі, або в хатах українців, сім’ї яких вивезли на Сибір. Пізніше люди по селах самі розшукували покинуті, напіврозвалені будинки, ремонтували їх і так жили. В місцях поселення виселенці мали отримати від держави допомогу, тобто компенсацію за втрачене майно. Але мало хто з них отримував допомогу. Багато виселенців, боячись розкуркулення, при заповненні евакуаційних листів свідомо занижували розміри своїх земельних ділянок, кількість майна, яке залишилося вдома (зерна, картоплі, худоби, реманенту). Тому в перший рік виселення їх сім’ї голодували.
Виселенців привезли на нове місце поселення наприкінці травня – на початку червня 1946 року, коли пізно вже було сіяти зернові культури. Люди змушені були найматися на сільськогосподарські роботи до місцевих господарів, щоб заробити на прожиття сім’ї,
|
Зміст:
ст. 1 ст. 2 ст. 3 ст. 4 Редакційна колегія книги ст. 5 ЗАЛИШИМО ЇХ ІМЕНА МАЙБУТНІМ ПОКОЛІННЯМ ст .6 ВІД РЕДАКЦІЇ ст. 7 ст. 8. Сокальський район Коротка історична довідка ст. 9 ст. 10 ст. 11 ст. 12 ст. 13. Пам’ятник Президентові ЗУНР Євгену Петрушевичу в Сокалі. Споруджений у 2009 році ст. 14. РОЗДІЛ І В БОРОТЬБІ ЗА ВОЛЮ ст. 15 ст. 16 ст. 17 ст. 18 ст. 19 ст. 20 ст. 21 ст. 22 ст. 23 ст. 24 ст. 25 ст. 26 ст. 27 ст. 28 ст. 29 ст. 30 ст. 31 ст. 32 ст. 33 ст. 34 ст. 35 ст. 36 37 ст. 38 ст. 39 ст. 40 ст. 41 cт. 42 ст. 43 cт. 44 cт. 45 cт. 46 РОЗДІЛ ІІ МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ cт. 48 ст. 49 ст. 50 ст. 51 ст. 52 ст. 53 ст. 54 ст.55 ст. 56 ст. 57 ст. 58 Розділ ІІІ СОКАЛЬЩИНА – ПОВСТАНСЬКИЙ КРАЙ ст. 59 cт. 60 ст. 61 cт. 62 ст. 63 ст. 64 ст. 65 ст. 66 ст. 67 ст. 68 ст. 69 ст. 70 ст. 71 ст. 72 ст. 73 ст. 74 ст. 75 ст. 76 ст. 77 ст. 78 ст. 79 ст. 80 ст. 81 ст. 82 ст. 83 ст. 84 ст. 85 ст. 86 ст. 87 ст. 88 ст. 89 ст. 90 ст. 91 ст. 92 ст. 93 ст. 94 ст. 95 ст. 96 ст. 97 ст. 98 ст. 99 ст. 100 ст. 101 ст. 102 ст. 103 ст. 104 ст. 105 ст. 106 ст. 107 ст. 108 ст. 109 ст. 110 ст. 111 ст. 112 РОЗДІЛ ІV. МІЖ МОЛОТОМ І НАКОВАЛЬНЕЮ ст. 113 ст. 114 ст. 115 ст. 116 ст. 117 ст. 118 ст. 119 ст. 120 ст. 121 ст. 122 ст. 124 ст. 124 ст. 125 ст. 126 ст. 127 Розділ V НЕВИННІ ЖЕРТВИ ОКУПАЦІЙНИХ РЕЖИМІВ ст. 129 cт. 229 ст. 130 ст. 131 ст. 132 ст. 133 cт. 134 cт. 135 cт. 136 cт. 137 cт. 138 cт. 139 cт. 140 cт. 141 cт. 142 cт. 143 cт. 144 cт. 145 cт. 146 cт. 147 cт. 148 cт. 149 cт. 150 cт. 151 cт. 152 cт. 153 ст. 154 ст. 155 ст. 156 ст. 157 ст. 158 ст. 159 ст. 160 ст. 161 ст. 162 ст. 163 ст. 164 ст. 165 ст. 166 ст. 167 ст. 168 ст. 169 ст. 170 ст. 171 ст. 172 ст. 173 ст. 174 ст. 175 ст. 176 ст. 177 ст. 178 ст. 179 ст. 180 ст. 181 ст. 182 cт. 183 cт. 184 ст. 185 cт. 186 ст. 187 ст. 188 ст. 189 ст. 190 ст. 191 ст. 192 ст. 193 ст. 194 ст. 195 ст. 196 cт. 197 cт. 198 cт. 199 ст. 200 ст. 201 ст. 202 ст. 203 ст. 204 ст. 205 ст. 206 ст. 207 ст. 208 ст. 209 ст. 210 ст. 211 ст. 212 ст. 213 ст. 214 ст. 215 ст. 216 ст. 217 ст. 218 ст. 219 ст. 220 ст. 221 ст. 222 ст. 223 ст. 224 ст. 225 ст. 226 ст. 227 cт. 228 cт. 230 cт. 231 cт. 232 cт. 233 cт. 234 cт. 235 cт. 236 cт. 237 cт. 238 cт. 239 cт. 240 cт. 241 cт. 242 cт. 243 cт. 244 cт. 245 cт. 246 cт. 247 cт. 248 cт. 249 cт. 250 cт. 251 ст. 252 cт. 253 ст. 254 ст. 255 ст. 256 ст. 257 cт. 258 ст. 259 cт. 260 cт. 261 cт. 262 cт. 263 cт. 264 cт. 265 cт. 266 cт. 267 cт. 268 cт. 269 ст. 270 ст. 271 ст. 272 ст. 273 ст. 274 ст. 275 ст. 276 ст. 277 ст. 278 ст. 279 ст. 280 ст. 281 ст. 282 ст. 283 ст. 284 ст. 285 ст. 286 ст. 287 ст. 288 ст. 289 ст. 290 ст. 291 ст. 292 ст. 293 ст. 294 ст. 295 ст. 296 ст. 297 ст. 298 ст. 299 ст. 300 ст. 301 ст. 302 ст. 303 ст. 304 ст. 305 ст. 306 ст. 307 ст. 308 ст. 309 ст. 310 ст. 311 ст. 312 ст. 313 ст. 314 ст. 315 ст. 316 ст. 317 ст. 318 ст. 319 ст. 320 ст. 321 ст. 322 ст. 323 ст. 324 ст. 325 ст. 326 ст. 327 ст. 328 ст. 329 ст. 330 ст. 331 ст. 332 ст. 334 ст. 334 ст. 335 ст. 336 ст. 337 ст. 338 ст. 339 ст. 340 ст. 341 ст. 342 ст. 343 ст. 344 ст. 345 ст. 346 ст. 347 ст. 348 ст. 349 ст. 350 ст. 351 cт. 352 cт. 353 cт. 354 cт. 355 cт. 356 cт. 357 cт. 358 cт. 359 cт. 360 cт. 361 cт. 362 cт. 363 cт. 364 cт. 365 cт. 366 cт. 367 cт. 368 cт. 369 cт. 370 cт. 371 cт. 372 cт. 373 cт. 374 cт. 375 cт. 376 cт. 377 cт. 378 cт. 379 cт. 380 cт. 381 cт. 382 cт. 383 cт. 384 cт. 385 cт. 386 cт. 387 cт. 388 cт. 389 cт. 390 cт. 391 cт. 392 cт. 393 cт. 394 cт. 395 cт. 396 cт. 397 cт. 398 cт. 399 cт. 400 cт. 401 cт. 402 cт. 403 cт. 404 cт. 405 cт. 406 cт. 407 cт. 408 cт. 409 cт. 410 cт. 411 cт. 412 cт. 413 cт. 414 cт. 415 cт. 416 cт. 417 cт. 418 cт. 419 cт. 420 cт. 421 cт. 422 cт. 423 cт. 424 cт. 425 cт. 426 cт. 427 cт. 428 ст. 429 ст. 430 ст. 431 ст. 432 ст. 433 ст. 434 ст. 435 ст. 436 ст. 437 ст. 438 ст. 439 ст. 440 ст. 441 ст. 442 ст. 443 ст. 444 ст. 445 ст. 446 ст. 447 ст. 448 ст. 449 ст. 450 ст. 451 ст. 452 ст. 453 ст. 454 ст. 455 ст. 456 ст. 457 ст. 458 ст. 459 ст. 460 ст. 461 ст. 462 ст. 463 ст. 464 ст. 465 ст. 466 ст. 467 ст. 468 ст. 469 ст. 470 ст. 471 ст. 472 ст. 473 ст. 474 ст. 475 ст. 476 ст. 477 ст. 478 ст. 479 ст. 480 ст. 481 ст. 482 ст. 483 ст. 484 ст. 485 ст. 486 ст. 487 ст. 488 ст. 489 ст. 490 ст. 491 ст. 492 ст. 493 ст. 494 ст. 495 ст. 496 ст. 497 cт. 498 ст. 499 ст. 500 ст. 501 ст. 502 ст. 503 ст. 504 ст. 505 ст. 506 ст. 507 ст. 508 ст. 509 ст. 510 ст. 511 ст. 512 ст. 513 ст. 514 ст. 515 ст. 517 ст. 517 ст. 518 ст. 519 ст. 520 ст. 521 ст. 522 ст. 523 ст. 524 ст. 525 ст. 526 ст. 527 ст. 528 ст. 529 ст. 530
|