| |
cт. 140
проживало на Україні розсіяно, а для автохтонного українського населення Західної України, яке протягом століть жило компактно на своїй землі, угода обернулася жорстоким насильницьким виселенням і втратою українських територій. Це підтверджують історичні джерела, статистичні дані, свідчення очевидців. Виселення українського населення Сокальського Закерзоння супроводжувалося нелюдським терором польських і московських озброєних банд проти мирних жителів. Українська Повстанська Армія взяла під захист українське населення Сокальського Закерзоння, звільнила від польських банд територію між р.Західний Буг, Солокією і Гучвою. Через те виселення українців Сокальського Закерзоння розпочалося в другу чергу, весною-літом 1946 року, найпізніше серед усіх українських земель Закерзоння.
Майже чотири роки (1944-1947рр.) банди НКВС, АК, Міліції Обивательської, Війська Польського мордували українське населення західної Сокальщини, палили і нищили села. Те, що чинили людолови двадцятого століття на західноукраїнських землях, не можна порівняти навіть з набігами татар у ХVI-XVII століттях. Від татар попереджене населення Сокальщини рятувалося в лісових хащах і болотах. Від новітніх цивілізованих людоловів не було порятунку. Вночі загони Війська Польського, Міліції Обивательської оточували села, запалювали хати й починали грабувати майно мирних мешканців. Люди ховалися до криївок, закопували в землю своє майно, тікали в ліси на Холмщину, яка на той час була вже сплюндрована і виселена. Тих, хто не встиг втекти або заховатися до криївки, жорстоко мордували і вбивали. Чотири роки над українськими селами Сокальського Закерзоння стояли заграви пожеж. У 1944-1947 роках горіли села Ліски, Витків, Костяшин, Переводів, Гільче, Себечів, Пивовщина, Борятин, Маджарки, горіли Городиловичі, Ульвівок, Завишень, Павловичі, горіло все Сокальське Закерзоння. Тільки за одну ніч, 23 березня 1944 року, польська банда «Басая» Батальйону Хлопського замордувала в с. Ліски 120 селян. Із них 87 були мешканцями Лісок, 33 - втікачі з Холмщини. В селі Переводів поляки палили людей живцем у читальні – замордовано 32 чоловіки, в Городиловичах – 20, Довжневі – 20. Крім польської МО, ВП участь у нападах на українські села і грабунках брало польське населення.
Подібні звірства над мирним населенням Сокальщини чинили банди НКВС. У великодню п’ятницю 1946 року банда НКВС вбила 10 мешканців Городилович і 8 Ульвівка.
Формально акція виселення українського населення Сокальського Закерзоння на схід мала б закінчитися 16 червня 1946 року, але виселення, відправка ешелонів з виселенцями тривала і в другій половині червня. Жителів сіл звозили на залізничні станції Сокаль, Белз, Кристинопіль, Угнів. Ось як описує в збірнику «Надбужанщина», т.ІІІ, ст.147, акцію «добровільного переселення» очевидець Р.Юрко з Себечева: «Для українців на їхній рідній землі настало пекло. Наїзники брутально викидали людей з хат, незважаючи на протести, на голосіння жінок і плач дітей. Люди тікали в поля, ліси, радше в невеликі гайки за селом. Польські посіпаки ловили втікачів, кидали їх на вози і везли всіх на станцію в Белзі».
Першим з сіл району виселяли 30 квітня 1946 року, у великодню суботу, село Опільсько, 7 травня 1946 року – Завишень, потім інші міста і села Сокальщини. Одночасно на станціях скупчувалося населення декількох сіл. Зокрема, в середині травня на станції Сокаль були зібрані жителі Забужжя, Завишня, Опільська, Ульвівка, Нинович. Виселенці на станціях з малими дітьми, худобою мучилися один-два тижні. Сім’ї виселенців жили в антисанітарних умовах, ночували в примітивних халабудах або просто під возами. Ночами поліцаї Міліції Обивательської з Сокальського кляштора бернардинів, Кристинополя, Белза нападали на нужденних переселенців – били людей, знущалися над ними, грабували ще недограбоване. Крик грабованих і битих людей на станції Сокаль було чути до міста Сокаль і с.Поториця. Поторжини, які мали родичів у Завишні, бігли на прикордонну заставу, просили прикордонників захистити їх рідню. Але радянське військо не охороняло своїх громадян, а спільно з польською міліцією займалося грабунками нещасних людей.
Для відправки виселенців на чотири сім’ї подавали один телячий вагон. Не все майно поміщалося у вагоні. Багато нажитого добра залишалося на місці. Люди не знали, куди їх везуть. Подорож по рейках тривала від кількох діб до півтора тижня. Люди і худоба в дорозі страждали від голоду і спраги. Виселенців Сокальського Закерзоння вивозили переважно в Тернопільську, Івано-Франківську, Львівську, а також у східні області України. На станціях прибуття їх ніхто не зустрічав. Минало ще дві-три доби, поки переселенчі комісії вирішували, де розмістити змучених людей. Їх поселяли часто по дві-три сім’ї в хатах поляків, які виїхали до Польщі, або в хатах українців, сім’ї яких вивезли на Сибір. Пізніше люди по селах самі розшукували покинуті, напіврозвалені будинки, ремонтували їх і так жили. В місцях поселення виселенці мали отримати від держави допомогу, тобто компенсацію за втрачене майно. Але мало хто з них отримував допомогу. Багато виселенців, боячись розкуркулення, при заповненні евакуаційних листів свідомо занижували розміри своїх земельних ділянок, кількість майна, яке залишилося вдома (зерна, картоплі, худоби, реманенту). Тому в перший рік виселення їх сім’ї голодували.
Виселенців привезли на нове місце поселення наприкінці травня – на початку червня 1946 року, коли пізно вже було сіяти зернові культури. Люди змушені були найматися на сільськогосподарські роботи до місцевих господарів, щоб заробити на прожиття сім’ї,
|
Зміст:
ст. 1
ст. 2
ст. 3
ст. 4 Редакційна колегія книги
ст. 5 ЗАЛИШИМО ЇХ ІМЕНА МАЙБУТНІМ ПОКОЛІННЯМ
ст .6 ВІД РЕДАКЦІЇ
ст. 7
ст. 8. Сокальський район Коротка історична довідка
ст. 9
ст. 10
ст. 11
ст. 12
ст. 13. Пам’ятник Президентові ЗУНР Євгену Петрушевичу в Сокалі. Споруджений у 2009 році
ст. 14. РОЗДІЛ І В БОРОТЬБІ ЗА ВОЛЮ
ст. 15
ст. 16
ст. 17
ст. 18
ст. 19
ст. 20
ст. 21
ст. 22
ст. 23
ст. 24
ст. 25
ст. 26
ст. 27
ст. 28
ст. 29
ст. 30
ст. 31
ст. 32
ст. 33
ст. 34
ст. 35
ст. 36
37
ст. 38
ст. 39
ст. 40
ст. 41
cт. 42
ст. 43
cт. 44
cт. 45
cт. 46
РОЗДІЛ ІІ МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ
cт. 48
ст. 49
ст. 50
ст. 51
ст. 52
ст. 53
ст. 54
ст.55
ст. 56
ст. 57
ст. 58 Розділ ІІІ СОКАЛЬЩИНА – ПОВСТАНСЬКИЙ КРАЙ
ст. 59
cт. 60
ст. 61
cт. 62
ст. 63
ст. 64
ст. 65
ст. 66
ст. 67
ст. 68
ст. 69
ст. 70
ст. 71
ст. 72
ст. 73
ст. 74
ст. 75
ст. 76
ст. 77
ст. 78
ст. 79
ст. 80
ст. 81
ст. 82
ст. 83
ст. 84
ст. 85
ст. 86
ст. 87
ст. 88
ст. 89
ст. 90
ст. 91
ст. 92
ст. 93
ст. 94
ст. 95
ст. 96
ст. 97
ст. 98
ст. 99
ст. 100
ст. 101
ст. 102
ст. 103
ст. 104
ст. 105
ст. 106
ст. 107
ст. 108
ст. 109
ст. 110
ст. 111
ст. 112 РОЗДІЛ ІV. МІЖ МОЛОТОМ І НАКОВАЛЬНЕЮ
ст. 113
ст. 114
ст. 115
ст. 116
ст. 117
ст. 118
ст. 119
ст. 120
ст. 121
ст. 122
ст. 124
ст. 124
ст. 125
ст. 126
ст. 127
Розділ V НЕВИННІ ЖЕРТВИ ОКУПАЦІЙНИХ РЕЖИМІВ
ст. 129
cт. 229
ст. 130
ст. 131
ст. 132
ст. 133
cт. 134
cт. 135
cт. 136
cт. 137
cт. 138
cт. 139
cт. 140
cт. 141
cт. 142
cт. 143
cт. 144
cт. 145
cт. 146
cт. 147
cт. 148
cт. 149
cт. 150
cт. 151
cт. 152
cт. 153
ст. 154
ст. 155
ст. 156
ст. 157
ст. 158
ст. 159
ст. 160
ст. 161
ст. 162
ст. 163
ст. 164
ст. 165
ст. 166
ст. 167
ст. 168
ст. 169
ст. 170
ст. 171
ст. 172
ст. 173
ст. 174
ст. 175
ст. 176
ст. 177
ст. 178
ст. 179
ст. 180
ст. 181
ст. 182
cт. 183
cт. 184
ст. 185
cт. 186
ст. 187
ст. 188
ст. 189
ст. 190
ст. 191
ст. 192
ст. 193
ст. 194
ст. 195
ст. 196
cт. 197
cт. 198
cт. 199
ст. 200
ст. 201
ст. 202
ст. 203
ст. 204
ст. 205
ст. 206
ст. 207
ст. 208
ст. 209
ст. 210
ст. 211
ст. 212
ст. 213
ст. 214
ст. 215
ст. 216
ст. 217
ст. 218
ст. 219
ст. 220
ст. 221
ст. 222
ст. 223
ст. 224
ст. 225
ст. 226
ст. 227
cт. 228
cт. 230
cт. 231
cт. 232
cт. 233
cт. 234
cт. 235
cт. 236
cт. 237
cт. 238
cт. 239
cт. 240
cт. 241
cт. 242
cт. 243
cт. 244
cт. 245
cт. 246
cт. 247
cт. 248
cт. 249
cт. 250
cт. 251
ст. 252
cт. 253
ст. 254
ст. 255
ст. 256
ст. 257
cт. 258
ст. 259
cт. 260
cт. 261
cт. 262
cт. 263
cт. 264
cт. 265
cт. 266
cт. 267
cт. 268
cт. 269
ст. 270
ст. 271
ст. 272
ст. 273
ст. 274
ст. 275
ст. 276
ст. 277
ст. 278
ст. 279
ст. 280
ст. 281
ст. 282
ст. 283
ст. 284
ст. 285
ст. 286
ст. 287
ст. 288
ст. 289
ст. 290
ст. 291
ст. 292
ст. 293
ст. 294
ст. 295
ст. 296
ст. 297
ст. 298
ст. 299
ст. 300
ст. 301
ст. 302
ст. 303
ст. 304
ст. 305
ст. 306
ст. 307
ст. 308
ст. 309
ст. 310
ст. 311
ст. 312
ст. 313
ст. 314
ст. 315
ст. 316
ст. 317
ст. 318
ст. 319
ст. 320
ст. 321
ст. 322
ст. 323
ст. 324
ст. 325
ст. 326
ст. 327
ст. 328
ст. 329
ст. 330
ст. 331
ст. 332
ст. 334
ст. 334
ст. 335
ст. 336
ст. 337
ст. 338
ст. 339
ст. 340
ст. 341
ст. 342
ст. 343
ст. 344
ст. 345
ст. 346
ст. 347
ст. 348
ст. 349
ст. 350
ст. 351
cт. 352
cт. 353
cт. 354
cт. 355
cт. 356
cт. 357
cт. 358
cт. 359
cт. 360
cт. 361
cт. 362
cт. 363
cт. 364
cт. 365
cт. 366
cт. 367
cт. 368
cт. 369
cт. 370
cт. 371
cт. 372
cт. 373
cт. 374
cт. 375
cт. 376
cт. 377
cт. 378
cт. 379
cт. 380
cт. 381
cт. 382
cт. 383
cт. 384
cт. 385
cт. 386
cт. 387
cт. 388
cт. 389
cт. 390
cт. 391
cт. 392
cт. 393
cт. 394
cт. 395
cт. 396
cт. 397
cт. 398
cт. 399
cт. 400
cт. 401
cт. 402
cт. 403
cт. 404
cт. 405
cт. 406
cт. 407
cт. 408
cт. 409
cт. 410
cт. 411
cт. 412
cт. 413
cт. 414
cт. 415
cт. 416
cт. 417
cт. 418
cт. 419
cт. 420
cт. 421
cт. 422
cт. 423
cт. 424
cт. 425
cт. 426
cт. 427
cт. 428
ст. 429
ст. 430
ст. 431
ст. 432
ст. 433
ст. 434
ст. 435
ст. 436
ст. 437
ст. 438
ст. 439
ст. 440
ст. 441
ст. 442
ст. 443
ст. 444
ст. 445
ст. 446
ст. 447
ст. 448
ст. 449
ст. 450
ст. 451
ст. 452
ст. 453
ст. 454
ст. 455
ст. 456
ст. 457
ст. 458
ст. 459
ст. 460
ст. 461
ст. 462
ст. 463
ст. 464
ст. 465
ст. 466
ст. 467
ст. 468
ст. 469
ст. 470
ст. 471
ст. 472
ст. 473
ст. 474
ст. 475
ст. 476
ст. 477
ст. 478
ст. 479
ст. 480
ст. 481
ст. 482
ст. 483
ст. 484
ст. 485
ст. 486
ст. 487
ст. 488
ст. 489
ст. 490
ст. 491
ст. 492
ст. 493
ст. 494
ст. 495
ст. 496
ст. 497
cт. 498
ст. 499
ст. 500
ст. 501
ст. 502
ст. 503
ст. 504
ст. 505
ст. 506
ст. 507
ст. 508
ст. 509
ст. 510
ст. 511
ст. 512
ст. 513
ст. 514
ст. 515
ст. 517
ст. 517
ст. 518
ст. 519
ст. 520
ст. 521
ст. 522
ст. 523
ст. 524
ст. 525
ст. 526
ст. 527
ст. 528
ст. 529
ст. 530
|
