** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина :: Культура::ЛМО "Колос"

Мирон Гавришкевич

Літературно-мистецьке об'єднання "Колос"
Сокаль і Сокальщина :: Культура::ЛМО "Колос"::Мирон Гавришкевич

Плата за зраду

 

Йому не треба було приглядатися, що робиться за вікном. Хоча сутінки вже покрили землю, чітко було видно, як через поле до будинку бігло декілька чоловік. Іван, не цілячись вистрілив з рушниці. Всі залягли. Він опустив зброю, сів на стілець і якусь мить сидів непорушно - наче закам’янів.
В голові біло порожньо, як в могилі, в яку забули опустити мерця.
Тільки подумати, коли б сьогодні він не пішов в парк - нічого б не сталося. А так пропало все, всі його мрії.
А як було добре ще до недавна. Тимчук важко зітхнув і спомини охопили його.

…Три роки минуло з того часу, як прибув на північ на заробітки. Влаштувався непогано. Добре заробляв. В неділю і вечорами любив пройтися вулицями міста.
Того вечора побачив її - струнку, високу, з невеликим прямим носиком, тонкими бровами, чорним волоссям, з привабливою усмішкою на обличчі. Жінка була дуже вродливою.
Він не міг відірвати погляду від її обличчя, щось притягувало до неї, манило його.
Десь далеко в українському селі, чекала на нього лагідна дружина Настя і маленький Василько, але в цю мить він забув про них. Все залишилося в минулому, десь далеко, позаду, лише ця незнайомка причарувала його.
Іван мимоволі пішов за жінкою, що справила на нього таке величезне враження. Деякий час Софія, так називалася жінка, не звертала уваги на мужчину, що йшов слідом.
Але минуло декілька хвилин і вона інтуїтивно відчула, що хтось розглядає її. Жінка зупинилась і обернулась. Мужчина зупинився також. Коли ж вона рушила далі, він поспішно пішов за нею. Спочатку Софія відчула страх, адже в тих місцях можна було всього сподіватися, але обернувшись знову і побачивши розгублене обличчя того, що її переслідував, розсміялася і …пішла на зустріч. Вони познайомилися і в цей день гуляли допізна, милуючись північними пейзажами. Наступного дня зустрілися знову.
- Я повинна тобі сказати , - опустивши голову, промовила Софія , - що була заміжня. Тепер розлучена. Маю двох дітей. Хлопчикові два роки, а дівчинці - чотири.
- Нічого страшного - відповів Іван. - Важливо те, що ми зустрілися.
Він промовчав за дружину і дитину, що чекали його на батьківщині, бо боявся втратити її.
Вона ж не розповіла про причину розлучення. Не сказала, що родилась під знаком Зодіака - Рибами, для яких характерні раптові захоплення новими мужчинами. І такі захоплення наступають доволі часто, а зупинитися практично не можливо. Це була її таємниця. На жаль Іван цього не знав. І ніколи так і не дізнався.
Вони зустрічалися більше року. Іван розлучився з Настею.
І ось вони офіційно зареєстровані. Чоловік і жінка з досить непоганим заробітком вирушили на південь, на батьківщину Софії - Молдавію. Зустріли їх дуже радо. Стара мати і діти плакали з радості. Іван пригадав свого сина і щось боляче вкололо його в серце. Декілька днів хата була повна гостей. Але наступили будні.
- Я йду до праці, - повідомила якось вранці Софія чоловікові, - а ти не спіши , відпочивай.
- Але як це буде виглядати, ти працюєш, а я ледарюю, - відповів він. - Так не може бути.
- Може, може. Ти ще напрацюєшся. Знайду тобі хорошу роботу і будеш працювати, не переживай.
Вона була доброю, ласкавою, дбала про нього. Іван був щасливий.
Минуло півроку.
Життя протікало спокійно, але Софія все частіше почала приходити з роботи пізно.
- Багато роботи, не встигаю, - жалілася вона.
Чоловік шкодував її і рвався до праці, але Софія постійно стримувала його. Одного разу він пішов до Софії на роботу. Хотілося поділитися радістю. Сусіди знайшли йому непогане місце праці і він захотів порадитися з нею, що робити. Але Софії на роботі не було.
- Вже годину тому пішла додому, - сказала співробітниця. Він швидко пішов, назад, але… і дома не було жінки. Лише через дві години Софія переступила поріг і змучено посміхаючись пояснила, що було дуже багато роботи. Вони вперше посварилися.
…Тепер сварилися часто, майже кожного дня. Але Софія не вгамовувалася. Вона приходила додому щоразу пізніше і пізніше. Часом від неї пахло тютюном і горілкою, та й ставилася тепер до нього грубо, зневажливо.
…Сьогодні ласкаво світило сонце і Тимчук вирішив перейтися міським парком.
Проходячи доріжками парку, милувався навколишньою красою. Побачив, як неподалік цілується якась пара. І раптом , о Боже ! В жінці він впізнав Софію. Мужчина захоплено цілував її, а вона сміючись відповідала йому гарячими поцілунками, міцно обіймаючи його руками. Кров вдарила Івану в обличчя, тіло стало важким, в очах потемніло. Він відчув, як хвиля ненависті наповнила його. Було найперше бажання кинутися вперед і вбити їх. Але пересилив себе. Постоявши декілька хвилин, повернувся і пішов геть. Він ішов додому задихаючись від люті, не звертаючи ні на кого уваги, штовхаючи зустрічних перехожих. Лють і бажання помсти переповнили його. Нарешті опинився в хаті. Спокійно витягнув з шафи рушницю, набив її набоями , декілька взяв в кишеню. За пояс застромив широкий мисливський ніж і сів біля вікна.
Час протікав поволі, а гнів наростав. Хотілося кричати, плакати, стріляти. Нестерпно боліло серце. Час від часу гнів переплітався з відчуттям жалю до себе. Адже через цю жінку він втратив все: Батьківщину, родину, дружину, дитину, знайомих. Чому? Чому так сталося? - думав він. Він не міг ще повірити в її зраду, хоча бачив все власними очима. Може, я помилився, - думав він . Але тут же пригадував її сміх , пригадував, як вона обнімала незнайомця і нова хвиля ненависті наповняла його.
…Підвечір прийшла теща з дітьми , яких привела з садочку. До хати вони не заходили. Діти почали гратися на подвір’ї, а теща подалася на город. Іван терпеливо чекав.
Нарешті вдалині побачив Софію. Він впізнав її по ході. Відчув, як хвилювання знову охопило його. Він любив цю жінку. Ось вона порівнялася з тещею. Зупинилася і почала розмову. Діти, побачивши матір, побігли до неї. Сонце освітило її витончену постать, посмішку на її обличчі, її красу. Він мимоволі замилувався нею. Але лють повернула його до дійсності.
Іван застогнав, схопив рушницю і вибіг на подвір’я. Зупинка. Потім повільно пішов до розмовляючих, все більше відчуваючи, як лють спотворює його обличчя. Нарешті Софія побачила його і усміхнулася. Але раптом її лице охопив жах. Вона побачила спотворене гнівом обличчя чоловіка, рушницю в його руках і зрозуміла все. Її очі робилися щораз більшими, а лице покривалося блідістю.
- Зрадниця! - вигукнув Іван. - Шлюха, ти згубила моє життя.
Він підняв рушницю, але теща миттєво стрибнула вперед і закрила Софію своїм тілом. Пролунав постріл. Теща закричала і впала. Голосно заплакали діти і кинулися навтьоки.
Софія повільно, крок за кроком , почала відступати назад, вона дивилася на Івана очима, сповненими жаху і болю.
Знов пролунав постріл. І Софія впала. Він підійшов до неї, став на коліна і гірко заплакав. Плакав, дивлячись на ту, якою так милувався годинами, яку любив до нестями, ї яка його так ганебно зрадила. Нараз ніби стрепенувся, повільно встав, закинув рушницю за спину, і взявши жінку на руки, поніс до хати.
Коли виглянув у вікно, побачив , як з вулиці на подвір’я заходять сусіди. Іван набив знову рушницю набоями і вистрілив над їхніми головами. Сусіди, спішно покидаючи подвір’я, розбіглися.
Йому треба було виграти час. Обдумати своє становище і вирішити, що робити. Він сів біля вікна і думками поринув за обрій.
Пригадав своє голодне і босе дитинство, свою важку молодість, весілля, дитину, першу дружину, знайомих.
…Раптом почув якийсь шум. Глянув у вікно і побачив, як до вікон з усіх сторін підкрадаються люди. Він спокійно сів на табурет, скинув з ноги черевик, націлив рушницю собі в голову і великим пальцем ноги натиснув на спусковий гачок. Поштовх - більше він вже нічого не чув.

Їх поховали разом на сільському цвинтарі. Рідні постояли над могилою, забрали дітей і повільно розійшлись, а вітер сумно шумів в навколишніх деревах, ніби розповідаючи про те, яку важку ціну заплатили люди за подвійну зраду.


Мирон Гавришкевич

 

 

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА


поезія:

Січові стрільці

Дике поле

Захисники Вітчизни

Сини України

Жадана

Святе ім'я

Белз

Кобзар

До бою

Туга

Любов

Українське Слово


проза:

Останній бій

Плата за зраду

Козацькому роду нема переводу. Уривок з повісті "Чорна долина"

ДОПИТ. Уривок з книги "Криваві роки"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
09:26, 20 листопада 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464