** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина :: Культура::ЛМО "Колос"

Мирон Гавришкевич

Літературно-мистецьке об'єднання "Колос"
Сокаль і Сокальщина :: Культура::ЛМО "Колос"::Мирон Гавришкевич

Останній бій

 

Григорій Левко йшов на чолі невеличкого загону. Ніхто з хлопців, що йшли за ним, не знав його справжнього імені. Для всіх він був «Крук», так вимагали закони конспірації.
Високий на зріст, кремезний в плечах, він рухався з такою легкістю, що товариші по зброї з захопленням дивилися на нього. Ще б пак, він не тільки був дуже сильним і хоробрим, але і дуже гарним. Високе чоло підкреслювало розум цієї людини, тонкі губи скривали густі вуса, а карі очі, ніби світилися ласкою. «Крук» відносився до хлопців з ніжністю батька, але одночасно був дуже вимогливий і справедливий.
І хлопці любили його за це і готові були йти за ним в вогонь і в воду.
От і зараз, загін під його керівництвом повинен був виконати дуже небезпечне завдання: пройти по території насиченій ворожими військами, до села Гнила, зустрітися з представниками майора «Залізняка», після цього пройти до станції Сянки, де й визволити декількох товаришів, що томилися в місцевій тюрмі.
Йшли, в основному ночами, вдень переховуючись в глибоких ярах.
Із-за сильних морозів і глибокого снігу просувалися повільно.
От і Гнила. Шнурком вздовж дороги простяглися хати. Згори проглядалося майже кожне подвір’я. Ніде ні душі. Тишина.
Ватажок підняв руку. В тишині чітко пролунали слова наказу:
- П’ятеро за мною, інші чекають нас тут! На випадок якихось несподіванок розпорошитися, зустрінемося біля старої сосни, де ми ночували востаннє. А зараз виставити вартових, тим, що залишаються - і він рушив вперед. За ним тихо, мов тіні, промайнули хлопці.
До села пройшли без будь-яких пригод. Проминули дві перші хати.
Третя, вона і була місцем зустрічі. Перебігли подвір’я. На стук двері відчинилися і на порозі стала молода дівчина. Побачивши «Крука», якого вона знала в лице, дівчина широко відчинила двері, пропускаючи хлопців вперед.
- Він тут? - запитав ватажок.
- Так, тут. Чекає на вас. Проходьте.
В хаті панувала напівтемрява. Вікна були щільно завішені рядном .
Пахло димом. За столом сидів мужчина. Коли він встав , ватажок впізнав його. Це був старший вістун «Чорний».
- Слава Україні! Старший вістун «Чорний» - вигукнув він і витягнувся струнко.
- Героям слава. - Знаю. Не перший раз тебе бачу, друже. Почнемо, - відповів «Крук»
- Так - почав «Чорний» - Тюрма знаходиться -……….
«Крук» уважно слухав тиху розповідь вістуна, одночасно роздумуючи над тим, чому саме його - «Чорного», послав майор «Залізняк» на зустріч. Адже його репутація не була бездоганною.
Раптом за вікном пролунав постріл, другий. Вбіг вартовий.
- Москалі! - вигукнув він. - Ми оточені. Це засідка, - і він впав, голосно застогнавши. Ватажок зірвався зі стільця.
- Поки ще темно будемо пробиватися. Беріть пораненого і за мною, - крикнув він і, схопивши ручний кулемет, кинувся до дверей.
Вискочивши за двері «Крук» пробіг декілька кроків, зупинився і розмахнувшись, кинув вперед дві гранати - одну за одною. Не встигли затихнути вибухи, а він вже стріляв довгими чергами , сіючи смерть ворогам.
Хлопці вискочили за ним, підтримуючи його вогнем з автоматів.
І тоді, всі разом, як лавина, кинулися вперед в одному напрямку. Навколо свистіли кулі, чулися крики поранених ворогів, а хлопці цілі і неушкоджені неслися, немов на крилах, в напрямку лісу. Минуло декілька хвилин, і ліс покрив їх могутніми тінями.
Зібралися біля «старої сосни». Винесли і пораненого. «Крук» мовчки оглянув товаришів.
- Всі? - запитав він.
- Всі, - відповів юнак, що стояв неподалік від нього. - З нами і загін, який ми залишили спускаючись в село. Нема лише вістуна.
- То рушаємо. Думаю, погоня скоро буде тут. Йти швидко, мовчки, не відставати. Спереду, ззаду, з боків виставити чатових. І загін рушив.
«Крук» йшов швидко, уважно дивлячись вперед, але думками був далеко.
« Чому потрапили в засідку? Чому вже втретє, як в операцію входить вістун «Чорний», вони зазнають якихось несподіванок. Це випадковість, чи зрада? Потрібно його перевірити і це зроблю я сам, - вирішив він. Минула вже година, як вони рушили в дорогу. Навкруги була тиша. Ніщо не вказувало на погоню. Розвиднювалось, необхідно було десь сховатися, адже просуватися в білий день було дуже небезпечно. І ватажок змінив напрямок руху. Недалеко - за годину-півтори ходи знаходилася стара колиба. В ній відпочинемо і сховаємося. Вона стоїть в такому місці , що людина, яка не знає її місця розташування , може лише випадково потрапити до неї», - міркував він.
………….. Ось і колиба. Лише кінчик її даху видно серед величезних уламків скель, які в безладді розкидані на величезній галявині.
Ватажок знаком зупинив загін. І з його наказу розвідники, перебігаючи з місця на місце, рушили в напрямку будівлі.
Легкий свист сповістив , що дорога вільна. Ще декілька хвилин і загін розташувався в колибі. Лише вартові застигли в установлених місцях.
Коли почало темніти, майор Биков, керуючись вказівкою зрадника, вивів нарешті свій батальйон на вихідні позиції, щільним кільцем оточивши галявину на якій знаходилась колиба. Шлях до відступу партизан був відірваний. Величезне каміння, розкидане в безладді по галявині, дало змогу непоміченими наблизитися до вартових. Вартові з запізненням побачивши ворожих солдат, відкрили вогонь. Незважаючи на це, москалі рушили в атаку. Але цільний вогонь, яким їх зустріли оточені, змусив ворогів відступити. Почалися безперервні наступи. Всі вони були успішно відбиті. Нарешті, пізно ввечері, майор припинив безуспішні спроби.
- Нехай тільки почне світати, дамо їм жару. Бердерівці змушені будуть або здатися, або загинути, - сказав він своїм офіцерам. Говорячи про здачу, він сам не дуже в це вірив. Поки що хлопці з лісу ніколи не здавалися.
Після безперервних атак залишилося в живих лише половина загону, крім того четверо з них були поранені.
«Крук» зібрав уцілілих повстанців.
- Нас залишилося лише тринадцять. Будемо пробиватися, - сказав він. - Якщо не проб’ємося до ранку, загинемо всі до одного. Один з нас повинен, добровільно, пожертвувати собою. Він почне бій і тим самим приверне на себе увагу, а ми вдаримо в протилежному напрямку. Хто бажає?
- Залишіть мене, - попросив один з поранених, - мені вже недовго залишилося жити. Послужу ще під кінець товариству та й з собою заберу в могилу з десять ворогів.
Почалися приготування.
Опівночі поплазували якомога ближче до ворога. Десь позаду вибухла граната, загуркотів кулемет. Почекавши декілька хвилин, «Крук» наказав: «Вперед»! Хлопці кинулися вперед, безперервно стріляючи в напрямку руху і кидаючи гранати.
Їх зустріло море вогню.
Впало декілька чоловік. Прийшлося відступити.
Напротязі ночі «Крук» робив декілька спроб пробитися через кільце оточення, але безрезультатно.
Світало.
Загарбники відкрили вогонь по колибі і почали наступ. Ось солдати підходять все ближче і ближче.
- Вогонь! - наказує «Крук». Під вогнем автоматів і кулеметів падають поранені і вбиті. Декілька нападаючих добігають до стін колиби.
Хлопці закидають їх гранатами.
Чергова спроба провалилася.
Наступило затишшя, але воно не тривке. Чергова атака.
І знову впало на землю без руху декілька повстанців, але опір триває.
- Підпалити будівлю вогнеметом! - кричить Биков. - Зараз вони повискакують до одного.
Атака, і від дії вогнемету почали горіти стіни колиби.
Агресори припинили вогонь і чекають.
Вже палає колиба суцільним вогнем. Вже падає дах, обвалюються стіни. Але ніхто не вийшов з палаючої будівлі, ніхто не захотів потрапити в неволю.
Хлопці назавжди залишилися на місці свого останнього бою.

Мирон Гавришкевич

 

 

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА


поезія:

Січові стрільці

Дике поле

Захисники Вітчизни

Сини України

Жадана

Святе ім'я

Белз

Кобзар

До бою

Туга

Любов

Українське Слово


проза:

Останній бій

Плата за зраду

Козацькому роду нема переводу. Уривок з повісті "Чорна долина"

ДОПИТ. Уривок з книги "Криваві роки"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
07:56, 19 листопада 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464