** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина :: Культура::ЛМО "Колос"

Мирон Гавришкевич

Літературно-мистецьке об'єднання "Колос"
Сокаль і Сокальщина :: Культура::ЛМО "Колос"::Мирон Гавришкевич

Козацькому роду нема переводу.

Уривок з повісті «Чорна долина»

 

Турецький султан Мухамед IV грізно глянув на кримського хана і тихо промовив:

- Ми, султан над султанами, тінь аллаха на землі, недавно зруйнували сімнадцять міст, захопили велику кількість полонених, але не здійснили ще однієї важливої справи, не знищили козацьке кубло - Запоріжжя. Настав час зробити це. Наказуємо тобі з п’ятнадцятьма тисячами добірних стамбульських яничарів і з усією кримською ордою, як настане зима, вибити всіх запоріжців до ноги, а саму Січ зруйнувати дощенту, зрівняти її з землею.

Хан мовчки вислухав наказ і, віддавши султану необхідні почесті, вийшов з палацу.

Через декілька днів турецька ескадра з п’ятнадцятьма тисячами яничарів,, не знаючих ні страху, ні жалю до ворогів, готових без вагань піти на смерть за мусульманську віру, пересікла Чорне море в напрямі до Криму.

Прибувши до Криму, хан негайно зібрав всіх кримських султанів, агів і мурз.

Я отримав наказ, - сказав він, - найближчим часом вирушити на Запоріжжя, винищити це кляте насіння , а саму Січ зрівняти з землею. Як ви порадите здійснити ці наміри?

Довго радилися правовірні. Вислухавши поради, хан вирішив виступати на Січ на свято Різдва Господнього, коли військо запорізьке звикло пити і гуляти.

***

Швидко минула осінь. Зима почалася з сильних морозів. Вони замурували дніпровські глибини і польові річки твердою кригою. Землю покрило снігом. Все живе ніби завмерло від холоду.

Закінчився пилипів піст і хан наказав сорока тисячам орди разом з п’ятнадцятьма тисячами яничарів вирушити в похід. На цей раз хан сам очолив похід і нікому нічого не оголошуючи, рушив до Запорізької Січі. Орда просувалася вечорами і вночі, тримаючись за кілька миль від берега Дніпра, щоб її не помітили запоріжці, котрі зимували на дніпровських островах, і, щоб якось не дізналися про похід.

На третю ніч Різдва Христового 1675 року орда опівночі підійшла до Січі.

…Вже давно було заведено, що на одну-дві верстви від Січі виставлялася козача варта. От і зараз двоє козаків стоять не великому горбі і пильно вдивляються в степ.

Час від часу вони перекинуться декількома словами, і знову тиша. Небо щільно покрилось чорними хмарами. Мороз з вітром безжалісно печуть обличчя . Але незважаючи на це хочеться спати.

Щораз сильніше і сильніше дошкуляє мороз. Вартові сховалися в своїх довгих кожухах і солодко позіхають.

Але спати не можна, бо не прокинешся - замерзнеш. Та й степ повний несподіванок. Недарма виходять не варту по двоє. Час тягнеться повільно і Пилип замріяно полинув і спогади. Пригадав рідне село, яке покинув півроку тому, батьків. Якось солодко стало не серці.

На мить задрімав і Сидір - козак, що понад 15 років прожив на Січі. Всього встиг за цей час побачити: Крим, Туреччину, галери. І здається йому в дрімоті , що скаче він на білому коні поперед січового товариства , а його померла дружина стоїть неподалік і залюбки дивиться на нього.

Але що це? Якийсь шум.

Несподівано, наче з-під землі, виросло декілька татар. Не встигли вартові зойкнути, а вже обидвох зв’язано.

До чого ж зрадлива доля.

***

Кримський хан Селім-Гирей, сидячи на м’яких подушках в похідному наметі, уважно глянув на полонених.

Я дарую вам життя, - поважно сказав він, - якщо ви скажете мені, скільки на Січі козаків, що вони роблять, як можна пройти непоміченими в укріплення.

Сидір, мовчки і байдуже, дивився на хана. Спостерігаючи за ворогом він бачив , як хан уважно розглядав Пилипа.

- Ти скажеш! - вигукнув хан, показуючи рукою на молодого козака.

Пилип хотів щось сказати і вже відкрив рота.

- Мовчи! - крикнув Сидір. В нас немає пощади зрадникам, - вже тихо додав він.

Хан гнівно глянув на Сидіра.

- З тебе і почнемо. Ти все скажеш, поганий гяур. Припечіть його вогнем, - наказав він.

Коли розпечене залізо торкнулося Сидора, неймовірна біль охопила все його тіло. Він затиснув зуби і мовчав. Коли ж у повітрі запахло паленим м’ясом, в очах козака потемніло і Сидір знепритомнів. Його привели до свідомості з допомогою холодної води і дальше продовжували тортури, вимагаючи, щоб відповів на поставлені питання .Але козак мовчав. Він вже втратив лік тому, скільки раз розпечене залізо торкалося його тіла, завдаючи нестерпних мук. Нарешті хан наказав випекти очі, якими Сидір з ненавистю дивився на своїх катів.

Бачачи ці муки, Пилип то покривався потом, то білів, то кусав губи до крові, щоб не кричати з жаху. Нарешті хан звернувся до нього.

- Те ж саме чекає і тебе, коли ти не скажеш правди. Якщо будеш мовчати, то помреш і ніхто не буде нічого знати про твою смерть.

А скажеш, відпущу на волю, ще й щедро нагороджу. Вирішуй!

Пилип, опустивши голову, тихо промовив: я згідний. Щоб врятувати своє життя він погодиться відповідати, але, по можливості, ще казатиме правду.

Хан повторив.

- Отже, скільки на Січі козаків?

- Не знаю, - відповів Пилип, - але мало.

- Скільки?

- Можливо декілька сотень, може трохи більше, та й то смертельно п‘яних.

- Як пройти на Січ, адже брами на ніч закривають?

- Так, але можна пройти через перелаз, яким запорожці ходять по воду.

- Веди. Але, якщо обдуриш загинеш страшною смертю!

- Добре, - відповів Пилип і тяжко зітхнув. Лише тепер він зрозумів, що став зрадником.

***

Орда повільно просувалася вперед хан повірив Пилипу. Він не знав, що козак частково обдурив його, сказавши, що запоріжців в Січі дуже мало, та й то всі смертельно п‘яні. Він не знав, що запорожці мали звичай збиратися на Різдво Христове до Січі з усіх низових дніпровських лугів, і, що більшість цього війська були тверезі, а не п‘яні козаки

Через деякий час передові роз’їзди доповіли, що за декілька сот метрів - Запорізька Січ, що там панує повна тишина.

Дійсно, на Січі було тихо, бо настав «північний час» і усе військо не відчуваючи жодної тривоги і не маючи повідомлення про наміри бусурманів, закрившись в куренях, безтурботно спочивало.

Коли вістуни доповіли це хану, він звернувся до турецького паші:«Накажи зійти яничарам з коней і пролазити на Січ. Пролізши в достатній кількості, нехай починають різанину. Не щадити нікого.»

Тоді звернувся до начальників відділів кримської орди:

«Негайно оточіть Січ подвійним кільцем і щоб ні один гяур не вислизнув живцем з встановленої пастки».

Бойові дії почалися.

Паша, довівши яничар до Січі, зупинився біля її укріплень за кілька десятків метрів і наказав: - Пролазьте через перелаз, скупчіться в Січі і чекайте на гасло. І яничари поступово по одному почали перебігати невеликий простір, що віддаляв їх від перелазу і зникали в глибині Січі.

Пилип до останньої хвилини мав надію, що якимось чином втече від бусурманів, а можливо і зможе підняти тривогу. Але за ним невідступно стежили декілька чоловік. Коли підійшли до перелазу, яничар високого зросту, що супроводжував його, приставив ніж до горла і попередив, щоб не кричав, бо якщо закричить - вб’є на місці. Так, під ножем і провів його всередину. Дійшовши до площі, несподівано наніс удар ножем просто в серце, Пилип, навіть не крикнувши, впав. Так закінчився шлях зрадника. Тим чином, яничари, пройшовши всередину, почали заповняти майдан, вулиці і вільні місця перед куренями. Вони робили це безшумно, щільно стаючи один біля одного.

Майже годину вливалися безперервним потоком вороги не територію Січі. Їх було так багато, що всім не вистачило місця. Тому вони ставали дуже щільно, так, що вже не можна було поворухнутися, та й сам паша не зміг уже пролізти в Січ, щоб подати гасло до бою. Півтори тисячі воїнів, взагалі, залишилися за межами Січі. Захопивши всю Січ і всі січові гармати, зайнявши всі відкриті місця, яничари якийсь час стояли спантеличено і цілковитій тиші, чекаючи наказів. А наказів не було.

Мабуть начальники яничарів через тісноту не могли зійтися й порадитися між собою, як розпочати і здійснити різню.

Починало світати.

***

Василь Шевчик прокинувся по потребі. Вставати не хотілося, але… Він потягнувся, позіхнув і встав, натягаючи не себе кожушину. Поволі підійшов до вікна, відчинив квартирку з насолодою вдихаючи холодне повітря. Потім почав через щілину заставів придивлятися, що робиться надворі, яка погода. І раптом жахнувся. Не може бути. Він виразно побачив безліч людей і впізнав ворогів-турків. Деякий час він не міг отямитися.

Може все це сниться?, - подумав він. Але боляче щіпнувши себе за руку зрозумів, що це не сон. Дійсно, під вікном тісною гурмою стояло безліч ворогів. Отже, Січ захопили турки. Що ж робити? Василь засвітив декілька свічок і знаками покликав до себе групу своїх товаришів, які ще не лягали спати, а сиділи в кутку куреня і тихо грали в карти. Хлопці не розуміли, що сталося і здивовано підійшли до нього.

Хлопці, біда, - тихо сказав Василь - турки захопили Січ, гляньте в щілини.

Козаки кинулися до вікна і, не відчиняючи його, стали вдивлятися на вулицю. Коли ж вони самі побачили, що Січ захопили турки, то негайно, якомога тихіше, розбудили всіх товаришів свого куреня і повідомили їм страшну новину. В цей час в курені було близько сто п’ятдесяти козаків. Швиденько, разом з курінним, зробили коротеньку нараду.

- Біля кожного вікна поставити по декілька кращих стрільців, розпорядився курінний. - Нехай безперервно стріляють у ворогів. Всі ж інші будуть перезаряджати рушниці й подавати стрільцям. Я думаю, що коли ми почнемо, то в інших куренях зрозуміють, що сталося і вчинять те саме.

Швиденько приготувалися до бою. Помолившись Богу, раптово відкрили всі вікна і почали часто безупинно стріляти в саму гущу яничар. Це був для турків, як грім з ясного неба.

Від одного пострілу гинуло відразу двоє-троє ворогів. А тікати не було куди. Інші курені, почувши стрілянину і побачивши яничар, також повідчиняли вікна і собі почали безперервно стріляти в них. Почалася страшна паніка серед ворогів, які із-зі тісноти не могли тікати і не мали змоги стріляти перед собою, а тому стріляли вверх, посилюючи шум і загальну паніку. Вони гинули стоячи, бо не було навіть місця , щоб впасти не землю.

Коли ж ряди яничар порідшали і їх залишилось в живих у декілька разів менше, ніж було вбитих, запорожці помітили, що їх кулі політають через площу від одного куреня, до другого, завдаючи шкоди і своїм.

Світало, але в куренях, незважаючи не відкриті вікна, надалі було темно від диму.

Кошовий зібрав декілька козаків.

- Хлопці, - сказав він, - треба зробити вилазку і добити ворога. Але нашому куреню це не під силу, бо живих ворогів залишилось ще дуже багато. Інші ж курені не розуміють, що робиться, коли ми вийдемо назовні. Ви чуєте, що стрілянина, крики і шум битви настільки сильний , що повідомити про наш намір в інші курені ми зможемо лише тоді, коли будемо кричати гуртом. Отже всі разом, повільно, виразно кричіть: готуйтеся до вилазки.

Десяток запоріжців стали разом і почали дружно кричати го-туй-те-ся до ви-лаз-ки! Вони прокричали, пересилюючи шум бою, декілька разів. Через деякий час долинуло і відповідь: го-то-ві! Почувши таку відповідь, запоріжці раптово відкрили двері і з криком «Слава», кинулися на ворогів.

До того часу яничари вже встигли отямитися і, коли вискочили запоріжці, вони вчинили шалений опір. Але вже з інших куренів висипали козаки і почалася страшенна битва. Клекотить Січ. Не здаються вперті яничари. Вони б’ються люто, хоробро, кидаються на запорожців і не один козак знайшов свій спочинок в цьому бою. Де ламаються шаблі вороги душать один одного руками. Б’ється пластунівський курінь, б’ються і інші курені.

Б’ється і Василь Шевчик. Вбив одного, зарубав іншого, подужав третього, аж тут вибив ворог йому з рук шаблю, і гостре лезо обірвало життя юнака.

Сатаніє кривава битва, але щоразу стає очевидним, що вона підходить до кінця. Щораз менше і менше залишається в живих ворогів.

Не щадіть нікого! - кричить сотник. - Вирізуйте всіх до ноги!

І запорожці, мов розбурхані оси, виконуючи цей наказ знову і знову кидаються на яничар. Раптом яничари, які були біля воріт кинулися тікати в степ. Вони тікали. І це не була втеча з метою заманити ворога у засідку, ні, це була справжня втеча-поразка. Тікаючи, вони давили один одного і щільно закрили своїми трупами пролаз так, що вже ніхто не мав сили ні вийти з Січі, ні увійти в неї. А запорожці добивали тих, хто залишився в живих. Минув ще деякий час і з ворогами було все скінчено. І лише тепер запорожці побачили результати своєї праці. Подвір’я і вулиці Січі були забиті купами трупів. Лежали вони так густо, як снопи на скошеній ниві. Їх було дуже багато, рослих, сильних ще недавно здорових і живих. Від землі пахло свіжою кров’ю, запах якої перехоплював горло. Від крові ослизло все: земля, трупи. І скрізь кров, кров, кров. І стіни куреня і все, що оточувало майдани і вулиці дуло облито ворожою кров’ю. Це було жахливе видовище, але лицарі звикли дивитися на знищення ворогів, ворогів, що робили не одну спробу знищити славне запорізьке військо.

***

Хан прислуховувався до відлуння бою, що доносилося з Січі і задоволено посміхнувся.

О ці яничари, чудові воїни. Набрані під час набігів в різних країнах діти, виховані в турецькому дусі стають витривалими, ворогів, що кількістю перевершували їх в чотири-п’ять разів. Цього разу вони теж переможуть і відіб’ють охоту тим пройдисвітам до походів у Крим і в цьому не сумнівався. І він терпеливо чекав свого часу, коли нарешті запорожці, охоплені страхом побіжать щосили з Січі, рятуючи своє життя і волю. От тоді він і буде вирішувати їх долю, кого вб’є, кого візьме в ясир.

Світало.

І ось нарешті появилися перші втікачі. Хан подав наказ приготуватися. Але коли втікачі наблизилися, він з жахом пізнав своїх воїнів-яничарів. Але в якому вигляді?

Забруднені своєї власною кров’ю і кров’ю своїх однодумців, в пошматованому одязі, вони виглядали жалюгідно. Втікачів доставлено до хана.

Що сталося? Чому втікаєте з поля бою? - суворо запитав хан.

Поразка, повна поразка, відповіли втікачі. Це не воїни, а шайтани в людському тілі. Рятуйтеся! - вигукували вони.

Селім-Гірей презирливо глянув на них, не повіривши жодному їх слову.

- Вбийте їх! - наказав він і далі продовжував чекати.

Але з воріт знову вибігла група яничар, в не менш жалюгідному вигляді ніж попередні втікачі. І лише тепер хан повірив, що битва програна.

- О, горе мені! - закричав він, і, розірвавши одяг на грудях, скочив на коня і пігнав в степ. Він летів мов навіжений, постійно повторюючи: «Сірко шайтана, а не людина».А вслід за ним в паніці тікало сорокатисячне військо татар. Вони з страхом оглядалися на Січ, щораз більше і більше віддаляючись від неї в напрямку Криму.

Татари боялися, що роздратовані запорожці сядуть на коней і поженуться за ними навздогін. А наздогнавши - розгромлять вщент.

***

Скінчилася битва. Застиг шум бою. Сірко уважно оглянув Січ. Трупи підплили кров’ю і позамерзали цілими купами. Замерзла від сильних морозів земля, була надзвичайно твердою, а отже ховати трупи було неможливо.

Винесіть стіл і поставте його перед воротами і відслужіть урочисту службу в честь переможного закінчення битви , а потім з почестями поховайте загиблих в бою товаришів. Нехай священики невідкладно служать по них безупинний сороковуст із належною винагородою за старанність.

Він на хвилину замовк, задумано дивлячись на січову церкві.

- Поранених козаків, продовжував Сірко, - віддайте на лікування цирульникам з винагородою з військового скарбу. Після цього можете сьогодні святкувати перемогу.

І він повільно пішов в курінь.

Накази Сірка були негайно виконані. Після виконання всього вказаного, козаки розійшлися по своїх куренях, понакривали столи різними стравами .Чого тут не було. Була тетеря, куліш з салом, гречані галушки, соломеха, риба, баранина, а також горілка, пиво, мед і брага.

Цілий день гуляли запорожці.

Замерзли трупи яничарів поки що залишилися на вулицях, провулках, утворюючи справжні вали і могили. Але на це більше ніхто не звертав уваги. Козаки пили, співали, їли, стріляли з рушниць і гармат.

Запоріжжя гуляло. Воно святкувало свою перемогу.

 

Мирон Гавришкевич

 

 

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА


поезія:

Січові стрільці

Дике поле

Захисники Вітчизни

Сини України

Жадана

Святе ім'я

Белз

Кобзар

До бою

Туга

Любов

Українське Слово


проза:

Останній бій

Плата за зраду

Козацькому роду нема переводу. Уривок з повісті "Чорна долина"

ДОПИТ. Уривок з книги "Криваві роки"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
03:59, 14 листопада 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464