Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua                             /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Обговорити на форумі

Сокаль і Сокальщина :: Храм серця:: червень 2005р.

повернутися  на головну Храму серця
повернутися до червневого номеру
Рубрика «Конкурс «Моя сiм'я»»
Іван Галущак,
учень 8 кл. СЗШ І-ІІ ст.,с.Тудорковичі

Насилля в сім'ї очима дітей

 

Твір «Насилля в сім'ї очима дітей» Івана Галущака, учня 8 кл. СЗШ І-ІІ ст., с.Тудорковичі, учасника гуртка «Юний журналіст» (керівник вчитель української мови Марущка В.Є.), переміг в конкурсі творів в квітні-травні 2005 р. в номінації «Найоригінальніший твір».

Мене звати Іванко. Я здавна дружу із Володею. Він живе по сусідству. Наші тати працюють підвозчиками на тваринницькій фермі. Володя спритно грає у футбол, вміє майстерно обвести суперника і забрати м’яч. Він добре вчиться. Ми обидва семикласники. Мій друг працьовитий, щирий, дружелюбний. Встає раненько, поки піде у школу, старається допомогти мамі все зробити по господарству, бо батько ледь світ спішить на ферму.

Після уроків біжимо додому, зараз весна, багато роботи на городах. Коли Володя побачить на своєму дворі буланих коней, це значить, що батько приїхав на обід і, як завжди, зараз він п’яний. Краще до хати не заходити. Я кличу Володю до себе: «Ходи до мене, пообідаємо і скоріше зробимо уроки, а потім поганяємо у футбол». Володі ніяково так часто заходити до товариша. Він заздрить навіть Іванкові, що його тато ніколи не напивається. Ввечері разом дивляться телевізор, розгадують кросворди... Недавно тато купив Іванкові новий велосипед за те, що той допомагав йому ремонтувати мотоцикл. Навіть дозволив йому покататись. Володя важко зітхнув. Ото недавно прибіг він зі школи додому, щоб допомогти мамі по господарству, а тут тато своїми буланими на двір.

Він заходить до хати, а у Володі ложка випала з рук, бо знає, якщо батько п’яний, але не допив, то буде крику на цілу хату:

– Ану, падлец, показуй щоденник! Чому з математики 8-10 балів, а не 12-ть? Га?

– Ну, падлец, чому мовчиш? – і так повторює десяток разів, хитаючись, киває розчервонілою патлатою пикою. Володі боляче слухати це, навернулись сльози: чому тато називає його «падлецом»?

– Чого верещиш, п’янюго! – заступилась мама. – Не допив і на дитині злість зганяєш! Він вдома більше робить, ніж ти!

– Мовчи, шельмуго! – п’яно прихрипів. – Треба вимагати, воспитувати поки не пізно! – стукнув кулачищем по столі, і каструля з борщем, вареники у мисці, сметана в тарілці враз підстрибнули, перевернулись на підлогу.

– Іроде, п’яното нещасна, що я тепер дітям дам їсти! – крізь сльози проказала мама.

– Мовчи шельмо, а то як махну, як пробка вилетиш з хати! – махав кулачищами.

– Тебе, п’яното, самого треба палюгою виховувати. – невгавала мати.

– Мене? Я колись не мав такої возможності щодень ходити до школи і вчитись.

– Ще мені примірний учень і вихований. – гомоніла мати. – Та ти більше уроків просидів під мостом і курив там, як бомж. Ти забув вже, п’янюго нещасний? – плачучи кричала мама, – забирайся, іроде п’яний, з хати!

Володі батько здався зараз таким гидким, що він зненавидів його, а в той же час шкода стало мами. Він стиснув кулачата і готовий був кинутись на батька, якби той спробував вдарити маму.

– Батька не слухаєш, падлец! Та я тебе... – та проказав такі слова, що соромно слухати.

– Господи, зглянься! Ти знову, п’янюго, чіпляєшся дарма дитини. Нахлестався десь зранку бурди, п’янюго, яка з тебе робота буде? Ти думаєш тільки аби ще напитись, поїхати до когось на калим і знову нахлятись того самогону, як свинота... І так щодень... Як зранку налижеться, п’є цілий день... Яка з тебе робота, п’янюго. Ні на фермі, ні вдома...,– мати змахнула сльози натруженими руками.

Наступного дня батько знову причепився до Володі, що той не слухається його, батька, і придумав навіть кару. Мати пішла на город за селом. Волдя тільки прийшов зі школи, зайшов до хати. Батько силою схопив його і затягнув у льох. Там насипав камінців і наказав стати на коліна. Силою посадив сина на камінці. Льох закрив на замок. Сам подався на калим.

Ввечері жінка запитала, де Володя, коли чоловік п’яний вже пізно приїхав додому. Той буркнув, що з Іванком гасає по вулиці, напевно, там буде ночувати. Мати думала, що справді так. А Володя стукав цілу ніч у перші двері льоху, гукав щосили, але ніхто не почув. Хлопець знесилився і на дощечці в льосі сів і задрімав. Ранком матері треба було взяти картоплі і буряків, щоб приготувати дітям сніданок. Зайшла у льох і побачила там сина, який, видно, знесилився, впав на долівку і заснув. Мати трохи не зомліла, але знайшла сили, обняла сина, обросила своїми сльозами і привела до хати, щоб нагодувати і обігріти. Від того часу Володя став замкнутий, неговіркий. З батьком не хотів навіть зустрічатись.

Одного разу вранці, коли мама пішла на город, батько знову причепився до нього, кричав, що той не мужик, а баба.

– Я думав, що ти будеш, як мужик, буде з ким чарку випити, а ти баба! – кричав несамовито. Згинь, бабо! – замахнувся на сина кулачищами. Володя вислизнув з-під рук п’яного батька і з учнівською сумкою подався на автозупинку.

Ввечері мати запитала чоловіка, чому так довго немає сина. Той відповів, що бачив його на вулиці з хлопцями і, напевно, заночує в Іванка. Було вже поночі, коли мати закінчила порати з господарство, була чомусь стривожена. Пішла до сусідів, ті сказали, що Володі в них не було, його не бачили протягом дня. Це ще більше стривожило матір. Ходила скрізь, як не своя, аж почорніла. В голові роїлись тисячі думок:

– ...Де ж подівся хлопець? Чому не попередив?.. Де він зараз?.. Чи живий?.. Після обіду прибіг Іванко з однокласниками, питали чому Володі не було в школі. Сусіди перепитували один одного: Хто бачив хлопця? Де він подівся? Всі знизували плечима. Ніхто не запримітив його, адже учні з сумками ходили туди-сюди по вулиці щодень.

На другий день батька покликали у школу. Там йому повідомили, що за свідченнями багатьох дітей, батько із-за п’янок знущався над сином, за що нестиме кримінальну відповідальність. Володі не було і на наступний день. Мати повідомила у міліцію про зникнення сина.

На наступний день із міліції повідомили у школу, що хлопець знаходиться у родчів у Соснівці.

Мати сказала батькові, щоб той їхав за сином до родичів. Той згодився, відчуваючи себе винним.

Родичі видно знали, чому Володя втік з дому, тому появу батька сприйняли насторожено. Батько зайшов у кімнату, винувато кліпаючи очима, переступав з ноги на ногу, глухо промовив:

– Володю, синку, я за тобою...

– Я ваш син? – запитав хлопчик. – Немає у мене батька, а лише непутьовий п’яниця. Я переконався в тому там, у льосі, голодний і холодний... Так батько ніколи не вчинить із своїм сином...

– Так було... Винен я... Вибач мені, Володю, синочку мій.., так більше ніколи не буде. Я не буду пити горілки, обіцяю, лише прости мене, – промовив хрипло і дві великі сльозини викотились із його очей, – не покидай мене, синочку... поможи мені... Я буду справжнім батьком, повір...

Додому повернулись обидва. Мати здивовано глянула на сина і батька, які, взявшись за руки, усміхнені переступили поріг хати.


     

 

  Пиши українською
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
12:58, 28 березня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове. 8-066-37-90-464