Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua                             /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Обговорити на форумі

Сокаль і Сокальщина :: Храм серця:: червень 2005р.

повернутися  на головну Храму серця
повернутися до червневого номеру
Рубрика «Мовознавство»
Зиновій Бичко,
член Національної спілки журналістів України, м.Тернопіль

Наша мова – дар Господній!

 

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється-ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!..
Тарас Шевченко

"Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку» (Ів. І: 1-3). Хіба ж це не знаково, що Вічна Книга світу – Євангелія – насамперед згадує феномен людської мови – Слово! До того ж, не тільки в одній парадигмі.

Такі сучасні науки, як психолінгвістика, езотерична психологія, взагалі культурологія, сьогодні по-різному розглядають феномен людської мови, людського мислення. Якщо мати на увазі внутрішній склад людського організму, що утворюється низькими (фізичне, ефірне, астральне, ментальне тіло) й вищими (інтуїція – чистий розум, духовне, божественне) началами, то, без сумніву, людське слово, мову, мовлення треба віднести саме до Божественного безсмертного витоку.

Людина – це три різних за структурою та властивостями тіла: тіло щільне, душа (сфера наших емоцій) і дух (сфера нашого мислення). Душа й дух утворюють інформаційну структуру людини, в якій записаний увесь її життєвий шлях, її звички, пристрасті, досвід, знання, зрештою, генний код узагалі.

Слово людської мови – це жива клітина. Її клітинною стінкою виступає звукова оболонка слова; семантичне поле, лексичне значення словникової одиниці – це ядро слова-клітини. Вакуоля слова – окремий семантичний варіант. Мітохондрія – будова, морфемна структура слова. А поєнання слів в єдине синонімічне гніздо – це хлоропласти слова-клітини. Ніхто із природодослідників ще не зважився й не зважиться твердити, що слово, людська мова є неживою субстанцією, є мертвим і чимось нетривким...

Ми маємо найбільший перший дар від Бога. Це – життя. Недарма говориться, що для того, аби жити, треба любити! Любити передовсім життя, людину. Любити так, як любить нас Бог.

Другим дарунком Господнім є Здоров’я. І його треба любити, так, як любимо своє життя!

Людина має здоров’я фізичне, тобто тілесне, і духовне, себто нематеріальне, ментальне. Так от, про своє тілесне здоров’я людина переважно дбає, а от про духовне здоров’я ми часто-густо забуваємо... Чому? Бо навіть людина не вірить у вічність, вона – заземлена істота.

Такі аспекти нашого життя, як душа і тіло, полишаються на маргінесах нашого буття. Що казати, коли залишається правдою те, що здебільшого людина не вірить ані в Бога, а відтак ні в душу, ні в духа. А правдивим є те, що дух – це те, що стосується будь-якої розумної істоти, яка мислить. Але істоти безтілесної і нематеріальної. Бог є Дух. Досконалий безконечний Дух. Він не має тіла, Він повний життя. Він саме життя-існування – Той, що є, – всемогутнє вічне життя. Коли ж ми говоримо про душу, то маємо на увазі особливий дух, поєднаний із тілом, який надає тілу життя, силу думати, любити й бажати. Без душі тіло вмирає, розкладається й перетворюється в порох, із якого було створене. Людська мова не може залишитися поза межами життя та здоров’я, поза межами духу та нашої душі.

Отже, у склад нашої душі входить і мова. А душа – це духовне здоров’я. Тому мова, мовлення, як бачимо, належить до духовного здоров’я. На превеликий жаль, не всі люди мають повноцінне духовне здоров’я – не всі можуть і уміють говорити. Маються на увазі глухонімі. Не претендуючи на вичерпні знання з царини медицини, знаємо лише одно: не було ще у світі прецеденту, аби за допомогою медичного втручання глухоніма людина заговорила... А попри те, на велике щастя, майже немає хвороб, які не лікувала б сучасна медицина. Тому можна з усією впевненістю припускати, що зрада мови, цурання рідної мови, нехтування мовними правилами та законами, ігнорування культури мовлення, свідоме засмічення рідної мови неоковирними кальками, штампами, захоплення недолугим сленгом і жаргоном – усе це призводить до хвороби духовного здоров’я: до заїкування, до багатьох мовних вад, навіть до глухонімоти. Наші злі думки та вчинки можуть відбитися не конче на дітях, але й на внуках і правнуках.

У світі, за законами справедливості, ніщо безкарно не минає! У світі є якийсь таємничий закон, який греки називають законом діке, індійці називають законом карми, а ми– законом відплати. Зло не може залишитися без розплати, воно обов’язково колись – у тому чи в цьому світі – якось повинно, мусить урівноважитися.

На жаль, сьогодні не поширеною думкою є те, що дар слова – один з найвеличніших надбань (розрядка наша – З.Б.) людини, що підносить її над світом усього живого. Під надбанням, здебільшого, розуміється те, що хто-небудь здобув, здобуток. А мова, слова – це не здобуток, а здатність людини говорити, висловлювати свої думки. Отже, думка не є надбанням, так і мова не придбанням.

Нині існує нерозривне поняття: культура мови та мова культури. Не можна, вочевидь, заперечити культуру мови, культуру мовлення. Не можна піддати сумнівам і феномен – мова культури. Безперечно, культура взагалі, культура окрема мають свою мову, мову вираження. На нашу думку, ще тіснішим поняттям є поєднання двох субстанцій – мова моралі та мораль мови. Тим паче, чи може вповні матеріалізуватися мораль іншими чинниками, крім мови? Треба тут зауважити, що немає моральності без віри й поза вірою. Немає моралі без морального ідеалу, а ідеал щонайвищої досконалості формує лише релігія. Зрозуміло, що мораль не може бути безмовною, безсловесною: в мові концентруються всі найсильніші, глибинні аспекти моралі.

І навпаки, мова несе в собі найсильнішу мораль. Людина, яка зрікається рідної мови, її зраджує, вважає мову свою за якийсь третьосортний товар – така людина аморальна. В ній відсутня будь-яка мораль.

Моральна мова – така ж важлива, як і мораль суспільства. Як суспільство не може існувати без моралі, так і мова не може обійтися без своєї, тільки їй притаманної моралі. Для пітвердження цього загляньмо у Святе Письмо: «Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мт. 12: 36-37).

Мораль мови ніколи не дозволить її носієві лихословити, ображати, принижувати та наговорювати: «Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить» (Мт. 15: 11). У Книзі Мудрості Ісуса сина Сираха подибуємо такі золоті висловлювання щодо зачепленої проблеми: «Не призвичаюй уст до грубої нечемності, бо саме тут і грішне слово», «Коли решето трусять, висівки залишаються, – так і хиби чоловіка в його розмові», «Піч випробовує гончарське начиння – людину випробовує її розмова», «З плоду дерева праця над ним виявляється, думка ж людського серця – із слова», «Мужа не хвали, поки він не висловився, бо щойно словами людина випробовується».

Одного разу промовив Христос до людей, що зібралися біля Нього, щоб послухати Його науки. По науці деякі Христові учні залишили Його. Тоді Ісус запитав апостолів: «Чи не хочете й ви відійти?» А Симон Петро відповів: «Господи, до кого підемо? Ти маєш слова життя вічного; ми увірували й пізнали, що Ти Христос, Син Бога живого» (Ів. 6: 48-69). Отже, слово ще має магічну містичну силу. Воно ж таке безсмертне, як і душа людини.

Сьогодні багато вчених сходяться на тому, що слово – це одяг космічних вібрацій між людиною та вічністю. Тому якою досконалою не була б наша мова, але порівняно з вищими рівнями буття вона однак залишається примітивнішою: «І чоловіка я знаю такого, – чи в тілі, не знаю, знає Бог, – що до раю був узятий, і чув він слова невимовні, що не можна людині їх висловити» (2 Кор. 3: 12). На нашу думку, тут доречно провести паралель між людською мовою та мовою релігії. Як писав Е.Ренан, наша мова дуже недосконала, бо на кожному кроці розрізняє пряме значення слова та метафору. А «Біблія» написана таким стилем, який реальну дійсність ототожнює із метафоричністю.

То ж чи можна тепер себе називати українцем, не знаючи рідної материнської мови? Безумовно, невипадково побутують такі образливі та дуже принизливі назвиська «хохол» та «малорос». Думаю, що вони якраз стосуються власне нас, таких українців, чи то пак «чухукраїнців»...

Як нема без зірок небозводу,
Як блакиті без сонця нема.
Так і мови нема без народу,
І народу без мови нема!


     

 

  Пиши українською
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
09:47, 10 квітня 2020 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове. 8-066-37-90-464