Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua                             /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Обговорити на форумі

Сокаль і Сокальщина :: Храм серця:: січень 2005р.

повернутися  на головну Храму серця
повернутися до січневого номеру
Станіслав ТИЩЕНКО, заслужений журналіст України

Тисячолітній дуб «Патріарх» –
ровесник Київської Русі

 

 

Влітку 2002 р. журналістам, відзначеним почесним званнями та орденами Національної спілки журналістів України подарували чудовий подарунок – подорож «Журналістський тур Київ-Одеса-2002», під час якого усі вирішили подорожувати не протореними шляхами, а манівцями.

Навколо цих «манівців» відразу ж почалися жарти, а хтось почав твердити, ніби у Псалтирі, в одному із псалмів, говориться, що саме манівцями дорога правди проходить. На тому й заспокоїлись. А мені згадалась ця жартівлива дискусія, коли ми, попоїздивши по Черкащині, відкрили для себе скарби, про які навіть і не підозрювали. Вже вдома я навіть віднайшов той Псалом 54 із «Псалтиря» у перекладі на українську мову Пантелеймона Куліша, де написано: «Хоч би спустився я і в смертну долину, з Тобою, Боже мій, і там я не загину: і звідти манівець Твій жезл мені покаже, і палиця Твоя дорогу правди вкаже».

Тут оспівується віра в Бога, її чудодійна сила. Але ж Бог не десь там в небі живе, Він невидимий тому, що живе в людині і являє собою те, що ми називаємо душею. Насправді, це віра в себе, в ту землю, що годує тебе, і весь той світ, в якому тобі призначено жити. Але чи знаємо ми цей світ, чи думаємо про нього, про те, в ім’я чого ми покликані до нього?

Хай читачі вибачать мені цей трохи абстрактний екскурс у філософію, але скажіть, що б ви відчули і подумали, коли б, як ми, опинились перед дубом-велетнем, якому 1200 років?

– Він, – розповідали нам, – єдиний в Україні, і кілька років тому, під кінець другого тисячоліття, зовсім гинув, засихав на пні. Але його врятували. Просвердлили навколо нього кілька свердловин глибиною 70 метрів (адже корені дуба, кажуть, ніби дзеркально відображають саме дерево), закачали туди підказані вченими спецдобрива, а зверху під корінь закопали і декілька здохлих корів. Словом, принесли жертву, як це робили древні люди по велінню волхвів. І він ожив, знову зазеленів. Правда, внизу, метрів на двадцять, він зовсім голий. Жителі хутора Буда, який неподалік, розповідали, що коли після дуже сильної грози, під час якої блискавка тричі вдарила в дуба, відвалилась величезна гілка об’ємом в п’ятистолітнього дуба, то земля так сильно здригнулася, що у всіх домівках посеред ночі засвітилось світло, будівці подумали, що починається землетрус.

РОВЕСНИК РУСІ КИЇВСЬКОЇ

Я доторкнувся до його візерунчастої кори, хотів відламати хоча б кусочок на пам’ять. Але де там: міцна, як залізо. Тоді я прихилився до нього спиною і ніби відчув, як могутньо сік землі піднімається по стовбурі на всю його запаморочливу висоту. А коли, розвернувшись грудьми, попробував обхопити його, то душу охопило якесь збентеження від його незбагненної могутності і сили. Важко собі уявити, що ця могутня деревина двадцяти метрів у обхваті, стоїть на цій землі ціле століття з величезним гаком. Значить, паросточок його проклюнувся з ґрунту ще тоді, коли згідно з українською хронологією починала утворюватись Київська Русь, а перший згадуваний в літописах князь Аскольд ще і не народився. «Хоробрі, мужні і волелюбні поляни-русичі, що жили в цій місцевості, – як пише в своїй історії М.Грушевський, – поклонялись видимому їм Богу – Сонцю, від якого, за їхніми спостереженнями, пробуджувалось усе живе, боготворили вогонь, воду, землю, дерева, звірів і птахів». За словами візантійця Прокопія Кесарійського, ці звичаї робили їх привітними і гостинними до іноземців, які приходили з миром, а музика, пісні й танці, підігріті медовими напитками, відрізняли їх від інших племен. З багаточисленних рослин-тотемів (святих символів) особливо вшановували дуб як дерево бога грози Перуна. Саме йому приносили в жертву найщедріші дари – биків. У відповідності з вченням древніх філософів – волхвів, душі померлих мужніх і сильних воїнів і ратаїв відроджувалась саме в дубах. Тому й будинки рекомендували будувати з них. У таких житлах, на їхню думку, повинні народжуватись хороші воїни і працьовиті хлібороби. Був і звичай садити біля нового обійстя молодят дуби – символ міцності сім’ї. Цей звичай зберігся в деяких регіонах України дотепер.

«ОЙ ЧОГО ТИ, ДУБЕ, НА ЯР ПОХИЛИВСЯ?»

Дійшли до наших днів і десятки пісень про дуби, а ту, що починається словами «Ой чого ти, дубе, на яр похилився?», жителі згадуваного хутору Буди і інших навколишніх сіл вважають своєю, присвяченою саме цьому дубу-велетню, який стоїть саме на схилі величезного яру.

Є рація згадати і саму місцевість, де росте ровесник Київської Русі. Недалеко звідси, за кілька кілометрів на південь, правда, уже в Кіровоградській області, Українським географічним товаристом визначено точний географічний центр України. Він знаходиться біля невеликого райцентру Добровеличівка, коло самої дороги, що веде на Умань, якою ми проїздили по дорозі до Одеси. Ця височина, яку зауважив ще давньогрецький історик Геродот і назвав її Ексампей (священні шляхи), цікава тим, що ріки, які беруть свій початок (Вись, Сугоклея, Ексампей, Інгул, Тесминь), течуть у всі сторони світу: на північ, південь, схід і захід. Це давало можливість стародавнім людям жваво торгувати, в тому числі із давньогрецькою Ольвією, де бував Геродот.

Мудрий грек, який жив ще до нашої ери, не випадково запримітив ці місця. Бо його Ексампей – чи не найвизначніша з них. Холодний Яр, що знаходиться майже поруч, оспіваний і в піснях, і великим Тарасом, є унікальним явищем природи. На його дні, після спілкування з тисячолітнім велетнем, ми вечеряли на розстелених простирадлах і їжились від прохолоди. Пригощаючи нас пресмачним кулішем, мешканці Буди розповідали, що тут у всі пори року температура на 3-5 градусів нижча від тієї, що там, угорі. А перед тим ми зупинились біля джерела, яке називається «Дзюркало». Це з любов’ю доглянуте джерело, де вода, переливаючись через дерев’яний жолобок, так мелодійно журчить, що заслухаєшся. А смак її – холодний і сріблясто - прозорий, – взагалі, неповторний. Сюди з усієї околиці їдуть за цією водою, яку вважають цілющою, бо рятує від усіх хвороб. І таких джерел в яру дуже багато: Живун, Святий, а тутешня ріка, між іншим, називається Серебрянка.

Взагалі, в яру нараховується близько шестидесяти сіл і хуторів, а сам яр – це ціла система крутогорів, ярочків, балок, байраків, пагорбів, схилів, подовгуватих і круглих проваль, урочищ. І майже у всіх своя назва. Ми, зокрема, трапезували в урочищі Буда (ця назва чисто українська і походить від старої назви промислу з виготовлення деревного вугілля, дьогтю, поташу, і сіл з такою назвою в Україні є близько 80). А ще є яри і урочища Скарбовий, Гульбище, Склик, Гута і т.д. Уся ця система ярів простягається на 250 км у вигляді плоскогір’я, що піднімається над рівнем моря на 224 метри. Воно заросло дрімучими лісами. На цій території відкрито великі стародавні городища, оперезані 60-кілометровим валом висотою вісім метрів і ровом глибиною 9 метрів. Вчені вважають, що на теренах Холодного Яру існувало у доісторичні часи античне прамісто із захисними спорудами, найбільше в Європі. Воно зберігає безліч наразі нерозгаданих тайн, його занесли у списки пам’ятників всесвітнього значення. Вже встановлено (хоча і не остаточно), що плоскогір’я в давнину омивав Дніпро з південного боку, але змушений був через якісь потрясіння відступити, і тепер на його місці протікає маленька річечка Ірдинь, яка впадає у згадану вже Тясминь, а біля неї тягнеться на велику відстань Ірдинське болото.

ФЕНОМЕН
ХОЛОДНОГО ЯРУ

Вчені намагаються дізнатися і про причини виникнення такого незвичайного Холодного Яру. Цілком недавно в науковій літературі з’явилось сенсаційне повідомлення, що приблизно 60 мільйонів років тому сюди, в центральну частину теперішньої України, де на той час був вулкан, врізався астероїд діаметром 2,5 км, і сталося справжнє пекло. Осколки астероїда розлетілись на сотні кілометрів. Заговорив вулкан, ґрунт розпарився до 2,5 тисяч градусів, землю затрясло, піднявся надсильний ураган, сонце від викидів зникло на багато місяців, настала ядерна зима, від якої планета в цьому місці відходила кілька мільйонів років. Саме цю, розгалужену вм’ятину від гігантського астероїда, нині і називають Холодним Яром. Космонавти говорять, що коли корабель пролітає над ним, деякі прилади зашкалює.

Феномен Холодного Яру і в тому, що тут нараховується більше півтори сотні джерел, струмочків, озерець, річечок і незліченні різновиди рослин – трав, квітів, дерев, більшість з яких занесені в Червону книгу. Якось старий лісник Холодного Яру Олександр Найда і його гість – вчений-біолог – нарахували на одному квадратному метрі 42 назви представників української флори. А щодо дерев, то, за розповідями місцевих мешканців, в Січовому яру довгий час стояв пеньок 1500-літнього дуба, а 300-500-літніх нараховується тут десятки, є 250-річні горіхи, столітні дикі груші й гіркі черешні. Та й люди тут живуть довше, ніж деінде. І нині тут ще живі свідки легендарної «Холодноярської республіки» 1918-1922 років, яка протрималась довше від усіх, відстоюючи самостійну Україну і від білогвардійців, і від «комуно-більшовицьких» загарбників з їх продрозверсткою, ревкомами і комунами. Організувавши за козацьким принципом повстанчі загони під керівництвом отаманів, холодноярці під гаслом «Воля України – або смерть» утримували впродовж чотирьох років майже всю Черкащину, учинили найстійкіший опір поневоленню, заплативши за це великою кров’ю. Ліси Холодного Яру щетинились партизанськими загонами в роки Великої Вітчизняної війни. Хутір Буда фашисти спалили дощенту, а мешканців розстріляли за підтримку партизан. Але в історію тутешній край увійшов знаменитою гайдамацькою Коліївщиною XVIII століття під керівництвом запорізького козака Максима Залізняка і сотника Івана Гонти. Саме тут зароджувалось те найбільше повстання проти польської шляхти, якому Тарас Шевченко присвятив свою поему «Гайдамаки», тут в Мотронівському монастирі освячували гайдамаки ножі проти жорстоких гнобителів, а біля тисячолітнього дуба збирались з навколишніх сіл повстанці під бойові пісні кобзарів. Тепер на згадку про ті криваві події, місце зборів називають дубом Залізняка. На той час, у 1768 р., йому було вже більше, ніж вісімсот літ.

ВІТРИ ВІКІВ

Важко навіть собі уявити, свідком яких подій був цей ветеран лісу. Адже йому було сто літ, коли, можливо, біля нього зустрів віщий Олег волхва і просив його, як оповідається у відомій баладі Пушкіна, напророкувати йому долю. Під ним, можливо, спав на привалі, підклавши під голову сідло, войовничий Святослав, відправляючись у черговий військовий похід. Тут, у Холодному Ярі, рятувались волхви від переслідувань князя Володимира, який хрестив Русь. Легендарний Мотронівський монастир, що стоїть недалеко від дуба, за переказами, виник ще при Ярославі Мудрому або Володимирі Мономаху.

«Чорний Шлях», що пролягає поруч, свідчить про те, що тут проходили татаро-монгольські полчища, після яких на землі не залишалось ні билинки. Через Холодний Яр мимо цього дуба йшли до Суботова та в Чигирин під булаву Богдана Хмельницького, усі, хто почув його клич виступити проти Речі Посполитої за звільнення України від польського гніту, а сам Богдан нібито під дубом проводив іноді свої ради зі старшиною під час визвольної війни.

...Стоїть в центрі України ось таке диво природи. Вітрами віків овіяне, гарячим сонцем обласкане і злою негодою січене, воно стоїть зелене, могутнє, незламне. І яким же треба бути сухарем бездушним, щоб байдуже пройти мимо, не торкнутись благовійно його незламного тіла! Кореспондент «Голосу України» Лідія Титаренко розповідала, що коли вона привезла до цього патріарха лісів старого художника, видатного живописця Данила Георгійовича Нарбута, той, притиснувшись лобом, говорив з дубом на «Ви»! Воістину, навіть стоячи поруч, від сили його могутньої енергетики важко втриматися, щоб не стати перед ним на коліна. Ось вже й справді можна назвати його пупом Землі!

Світлина: Холодний Яр. Вал скіфського городища

.


     

 

  Пиши українською
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
00:11, 13 квітня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове. 8-066-37-90-464