|
В наш час людина переживає важкі часи – ідеологічна та професійна
переорієнтація, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів,
нерозвиненість соціальних інститутів не сприяють нормальному функціонуванню
сім’ї. Найбільше проблем з дітьми. Адже нинішні молоді батьки виховувались
в іншому соціальному середовищі і, здебільшого, не знають, як виховувати
в нових умовах. Окрім того, держава, загалом, значно меншою мірою
турбується про дітей: кількість гуртків, секцій спортивного, культурного,
оздоровчого характеру зменшилась. А ті, що ще функціонують, втратили
державну підтримку і стали платними, тож не кожна сім’я може дозволити
собі віддати туди дитину. На жаль, як ніколи, багато дітей зараз
залишаються без батьківського догляду. Крім того, в родині, як це
не прикро, втрачається авторитет батька і матері, на який спиралась
традиційна українська педагогіка. Безперечно, батькам важко, але,
якщо вони тільки нарікають на складні обставини і на жорстокий час,
діти перестають їх поважати, вважаючи безпорадними перед життєвими
проблемами.
Вихід із цього скрутного становища може бути таким: якщо неможливо
змінити зовнішні обставини, треба створити своєрідну сімейну оазу
– доброзичливе, відкрите середовище, сповнене довіри, любові, підтримки,
взаєморозуміння, тобто, захистити дітей і себе від катаклізмів бурхливого
життя. Відносно, звісно, тому що діти повинні знати все про життя,
але й бути певними, що в цьому житті у них є дім, в якому їх люблять
просто за те, що вони є, в якому їх завжди зрозуміють і підтримають.
Це допоможе їм подолати негаразди, дозволить самореалізуватися,
підтримає і вселятиме віру в себе і своє майбутнє, дозволить «залікувати»
рани, отримані «назовні». Але це стосується тільки неконфліктної
сім’ї. Конфліктна сім’я, навпаки, може стати найбільшим нещастям
в житті дитини, сформувати негативне ставлення до себе і до світу
в цілому, завдати глибоких психолгічних травм. Конфліктність родини
– це не тільки пияцтво, наркоманія, бійки і чвари, аморальна поведінка.
Іноді у добропорядній, на перший погляд, сім’ї настільки напружена
атмосфера, недовіра, байдужість, ворожість, що у дитини формуються
негативні, асоціальні риси характеру або й психічні відхилення.
Стосунки між людьми, а особливо в сім’ї, – найвагоміший чинник,
який впливає на якість життя людини.
Ми, батьки, мусимо пам’ятати, що родина – це школа, в якій дитина
вчиться жити, вчиться любити і бути успішною. Саме в родині наші
сини й доньки засвоюють правила поведінки, вчаться приймати рішення
і відповідати за них. Від сім’ї беруть початок цінності, які вони
будуть сповідувати все життя, на яких будуватиметься їх ставлення
до світу і до себе. Вплив сім’ї – позитивний, чи, рідше, негативний
– завжди більший, ніж будь-який інший. Всі інші впливи – дитячого
садка, школи, оточення ровесників – або довершують підмурівок сімейного
виховання, або створюють в житті дитини конфлікт, якщо вимоги і
норми в родині і поза її межами суттєво відрізняються. Вирішити
цей конфлікт дитина може по-різному: або звикне жити в умовах подвійної
моралі і це заважатиме їй розвиватися, або ж страждатиме все життя
від надмірного напруження, або вибудує свою систему цінностей, які
відрізнятимуться від сімейних.
Важливим «якісним» показником родини є рівень духовності у відносинах.
Всі ми приходимо на світ з духовними потребами, і життя в сім’ї
може їх суттєво розширити, якщо в родині дійсно переважають духовні
цінності і дитина змалечку насичується ними. А може істотно звузити
і примусити дитину відчувати себе відчуженою, обділеною духовним
теплом, якщо дорослі члени сім’ї – виражені прагматики і духовні
потреби дитини не задовільняються.
З родини дитина мусить піти у самостійне життя з відчуттям своєї
неповторності і значущості для інших. Без цього вона не зможе впевнено
ставити собі значимі цілі і досягати їх, без цього вона не зможе
бути щасливою. Від сім’ї, від материнської любові бере початок і
почуття безпеки, захищеності і впевненості в собі, яке залишається
в дитини на все життя.
Якою б не була наша дитина: чи вона наша гордість, чи ми соромимось
її – це дзеркало нашої сім’ї. Дзеркало в тому плані, що вона відображає
те, що ми їй даємо: любов чи ворожість, толерантність чи агресивність,
зацікавленість чи байдужість, корисливість чи безкорисливість. ВСЕ,
ЩО У НАШИХ ДІТЕЙ, – ВІД НАС. Пам’ятаймо про це.
|
|
