** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

І.Вашків ::"Сокаль і Прибужжя"::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: І.Вашків Сокаль і Прибужжя

 

НОВІ ПОСЕЛЕНЦІ

Сокаль після битви і пожежі 1519 року був оточений високим земляним валом. Чимало його будинків мали підвали і глибокі льохи. Місце, котре Сокаль зайняв на вищому правому березі Західного Бугу, було для нього не новим. Тут, поблизу замку й переправи через ріку, він, ймовірно, розташовувався з перших днів свого заснування. Територію, на котрій лежав первісний Сокаль, довго називали Старим містом.

Наприкінці XVI і на початку XVII століть Сокаль починає приваблювати вихідців з коронних та інших земель. Сюди масово переселяються збідніла польська шляхта, монахи і ксьондзи. Але найбільш інтенсивним стає наплив євреїв, з яких влада зняла колишні обмеження, а натомість надала значні привілеї, особливо в торгівлі.

Надання євреям пільг у торгівлі започатковує поступове витіснення українців з ринку, а водночас і з Сокаля, на передмістя. Так корінне населення позбавлялось привілейованого міщанського стану й поступово бідніло. Це було в інтересах польської влади. Ця дискримінаційна політика продовжувалась супроти українців і пізніше.

...Влітку 1599 року в Сокалі появляються монахи чернечого ордена бернардинів, аби розпочати тут будівництво костела і монастиря. Польська шляхта радо зустрічала їх і пожертвувала на цю справу значні суми грошей. Король Сигізмунд III подарував монахам 250 моргів прибузької землі, узаконивши це спеціальним привілеєм.

Бернардинці спорудили цегельню, відкрили власний фільварок та суконноваляльну мануфактуру. Їм було віддано в оренду два пароми на Західному Бузі. Крім того, шляхтич Прусиновський офірував монахам ще один фільварок, а сокальське староство віддало їм землі та великі лісові масиви над Західним Бугом.

У липні 1604 року розпочалось закладання фундаменту монастиря. Роботи виконувались дбайливо, ретельно й довго. В глибокі рови, густо оббиті вільховими палями, засипали вугілля і клали бите череп'я з товченим жужелем. Все це пересипали негашеним вапном і заливали олією [1] . Монастир спорудили у формі фортечної твердині. Його оточували потужні мури, а з чотирьох боків були вежі.

14 квітня 1619 року, тобто через 15 літ після початку спорудження, відбулось відкриття й посвячення кляштору і костьолу бернардинів. Воно тривало вісім днів з участю, як зазначав літописець монастиря, пілігримів з України і Польщі.

У 1732 р. підвищено і відремонтовано мур, який огороджував цю монашу обитель над Західним Бугом.

З відкриттям у 1625 році на правому березі Західного Бугу жіночого монастиря, тут створився своєрідний «монаший комплекс», що одержав назву «сокальські бригідки». Бригідками звали законниць жіночого монашого ордену, що виник у кінці XIV століття в Швеції. Свята Бригіда, як оповідають церковні історики, походила з королівської родини. Одружившись з принцом, вона не захотіла сімейного життя й разом з чоловіком постриглась у черниці. Після смерті свого супруга створила монаший жіночий орден. Побувала у Ватикані, написала кілька книг. Коли померла, її канонізували і прилучили до лику святих, а створений нею монаший орден став називатися орденом «бригідок».

«Бригідки» знайшли шлях і до Сокаля. На одному березі Бугу — чоловічий монастир, на другому — жіночий. У Сокалі довго ширились чутки про те, що начебто між двома монастирями прорито попід рікою підземний хід для потаємних побачень і спілкувань монахів і монахинь. Згодом у народі «бригідками» стали називати тюрми.

Сокальці довго не могли змиритися з тим, що навколишні українські землі роздаються чужим монастирям і феодалам. Тому дехто з них почав їх захоплювати. Це, звичайно, не сподобалось польській владі, і вона стала на захист монахів. У одному з рішень белзького сеймику за 1627 рік констатувалося, що бернардинці «великі неприємності від міщан сокальських терплять, або ґрунти, які їм здавна належать, відбирають, і дороги звичайні до монастиря перекопують» [2] .

Та найбільш упертою і затяжною була боротьба сокальців з старостою Щасним Чихровським. Вона загострилась настільки, що в неї змушений був втрутитись король і звелів Чихровському, аби розпустив призначені ним всупереч волі плебсу і цехових ремісників органи самоуправління і поповнив їх склад людьми, обраними міщанами.

Нелегку міжрелігійну та соціально-економічну ситуацію Сокаля ускладнили на початку XVII століття часті пожежі, що призводили до зубожіння людей. Внаслідок однієї з них — у 1613 році — згоріли в місті майже всі доми, церква, цінні документи, склад військового спорядження. Але не встиг Сокаль відбудуватися, як 1630 року наспіло нове лихо — пожежа знищила місто повністю. В одному з документів про це сказано так: «все місто, як є в укріпленнях з баштами... будинками ринковими і всіма вулицями, лікарнями, клебанією, будинками церковними і школами руськими бачили з ґрунту і кореня вигорілими» [3] . З цього свідчення довідуємось, що в Сокалі вже тоді були «школи руські», тобто українські.

1637 рік приніс Сокалю ще одну пожежу. Тоді «на ринку, як і на вулицях будинків 56.., а на передмістю 40... згоріло».

Король Владислав IV 5 грудня 1639 року видав для Сокаля такий привілей: «...пожежа міста по якій під­дані мешканці до себе прийти не можуть, бажаючи місту якнайшвидшого з нашої ласки порятунку, ярмарок другий на св. Миколая на багаторазові прохання надати надумали, який на ринку (має відбуватись), а не на передмістю, 2 тижні у дні тільки звичайні, а не на свята римські... Щоб цей ярмарок швидше міг утвердитись, усіх приїжджих купців від всіляких податків для замку і міського управління на 10 років звільняємо» [4] .

Під кінець першої половини XVII століття жителі Прибужжя дедалі більше відчувають національний гніт. Чимало з них переймають польську мову і звичаї. Попри те національна свідомість українців Сокаля була загалом високою. Про це засвідчує документ, датований 26 лютого 1638 року. Це скарга до влади на сокальських міщан Романа Кретовича та Карпа Мокровича [5] . Написали її музиканти з придворної капели князя Вишневецького Адам Голдзінський і Даніель Лютерович, яких обурило те, що Р. Кретович та К. Мокрович осуджували короля Речі Посполитої за жорстоку розправу Над учасниками українського національно-визвольного повстання під проводом Павла Павлюка, які 16 грудня 1637 року зазнали поразки у битві під Кумейками (неподалік Канева), а також за репресії щодо мирного населення. Саме тоді з санкції польського короля каральне військо Речі Посполитої на чолі з Самуїлом Лащем та Станіславом Конєцпольським пролило чимало козацької крові... Це й було однією з причин, що сокальці Роман Кретович та Карпо Мокрович назвали польського короля «небачним» і заявили, що його жде неминуча розплата і що «ми ще дочекаємось того, що буде Король Руський (український. — Авт.) і будемо теж це завжди пам'ятати» [6] .

Привид українського короля в Сокалі і переконання місцевих жителів у його реальній появі дають підстави говорити про високий патріотизм сокальців, притаманний їм задовго до визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Принаймні подібних політичних й ідеологічних поглядів не зафіксовано у жодній історичній і літературній спадщині тогочасних наших діячів.



[1] Sokalski Bronislaw. Powiat Sokalski pod wzglendem geograficznym, etnograficznym, historycznym I ekonomicznym. Lwow, 1899. S.319.

[2] Horn M. Walka klasowa i konflikty spoleczne w  miastach Rusi Czerwonej w latach 1600-1647 na tle stosunkow gospodarczych. Warszawa, 1972. S.169.

[3] Книш Я. Три пожежі Сокаля // Вперед (Сокаль). 1990. № 32.

[4] Книш Я. Три пожежі Сокаля // Вперед (Сокаль). 1990. № 32.

[5] Александрович Володимир. Сокальський відгук на поразку повстання 1637 р. (причинок до історії української національної свідомості напередодні визвольної війни) // Матеріали засідань історичної та археологічної комісії НТШ у Львові (лютий 1992 р. – жовтень 1993 р.). Львів, 1994. С. 79.

[6] Александрович Володимир. Сокальський відгук на поразку повстання 1637 р. (причинок до історії української національної свідомості напередодні визвольної війни) // Матеріали засідань історичної та археологічної комісії НТШ у Львові (лютий 1992 р. – жовтень 1993 р.). Львів, 1994. С. 79.

 

 
назад      далі
 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
23:33, 20 вересня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464