ВІХИ ПОСТУПУ
Відповідно
до адміністративного поділу Сокаль і Белз тривалий час іменувались судовими
округами. У повіті нараховувалось 105 сільських громад. Але 1936 року здійснено
територіальне розмежування Сокальщини на так звані збірні громади (гміни), яких
утворилося вісім — у Белзі, Кристинополі, Варяжі, Пархачі, Скоморохах,
Тартакові, Корчині, Хороброві. Солтиси і радні сільських громад провели
голосування й вибрали до збірних громад 148 радних. Серед них було 77
українців, 61 поляк, 17 старорусинів і 3 євреї.
У
цей час намітився поступ у системі кооперації, збуті продукції села. На терені
повіту діяло тоді три районні молочарні: у Сокалі, Белзі та Перв'ятичах. Кожна
з них приступила до спорудження свого базового дому.
З
липня 1931 року в Сокалі починає виходити газета «Змагання». Навколо неї гуртується українська студентська
молодь. Але в червні 1932-го редакція «Змагання» закривається через нестачу
коштів. Та вже В 1933-му в Сокалі появляється інший часопис — „Наше життя”,
який заснували члени місцевого осередку Українського національно-демократичного
об'єднання ІУНДО).
Тривалість
«Нашого життя» була недовгою. Проте в травні 1936 року відновлюється часопис
«Голос з над Буга», який знаходить своїх читачів також у сусідніх повітах,
проникає крізь штучний «сокальський кордон» на Волинь і Холмщину. Того ж року
молодий Сокальський поет Нестор Ріпецький видає в місцевій друкарні М. Глязера
перший номер журналу «Світанки», організовує небувалу в Сокалі імпрезу —
«Літературний ярмарок з участю найпопулярніших львівських поетів Святослава
Гординського, Богдана-Ігоря Антонича та інших. На цьому велелюдному зібранні
прозвучали нові твори Б.-І. Антонича, С. Гординського, Б. Кравціва, Н.
Королеви, Ю. Липи, Є. Маланюка, О. Ольжича, У. Самчука, Н. Ріпецького. Про
«Літературний ярмарок» схвально писала преса.
Але
найбільше запам'ятався мешканцям міста і повіту день 12 липня 1936 року, що
зібрав 30 тисяч людей, які зацікавлено споглядали на синьо-жовтий і папський
прапорці на церкві св. ап. Петра і Павла, чекаючи приїзду греко-католицького
владики Йосафата.
Владику,
якого супроводжували ЗО священиків, вітало також єврейське і римо-католицьке
духовенство. Ця урочистість відбулася з нагоди закінчення художнього розпису
сокальської церкви св. ап. Петра і Павла, який виконали художники Ю.
Магалевський, П. Ковжун та М. Осінчук, і встановлення в храмі нового іконостаса
та проведення електричного освітлення.
Не
переставала діяти у Сокалі бурса св. Миколая, що протягом тридцяти літ давала
притулок та опіку учнівській молоді. її засновано ще перед Першою світовою
війною з ініціативи українських учителів, священиків і, зокрема, митрата о.
Василя Левицького.
З
осені 1936 року в Сокалі тривало спорудження Народного дому. На спеціально
відкритий в Українбанку рахунок надходили кошти для цієї будови з усіх міст і
сіл повіту.
У
1936 році на вулицях Сокаля появилося власне таксі мешканця міста М. Тріски.
Воно вміщало сім пасажирів і курсувало до Львова та залізничної станції. Плата
за проїзд була невисока. Мав Сокаль також кілька вантажівок.
Наприкінці
1937 року в Сокалі започаткувала свою діяльність ще одна національна установа —
філія Львівського Промислового банку. її управителем став інженер Семен
Романів.
Добре
розуміючи, що майбутнє нашого народу залежатиме від того, яким буде його
грядуще покоління, громадянство Сокальщини домоглося помітних успіхів у
розбудові захоронок — так званого «передшкілля». Рік у рік більшала кількість
містечок і сіл, якими простягалась мережа цих виховних закладів, у котрих опіку
над малечею взяли на себе сестри-служебниці.
В
Сокалі було чимало релігійних товариств, що працювали на користь церкви і
народу. Це Братство чесної Покрови Пресвятої Богородиці, Марійські дружини та
інші.
За
стрімкий поступ у розбудові національно-культурного життя Сокаль називали у
тридцяті роки духовним центром сусідніх повітів.
|