** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

І.Вашків ::"Сокаль і Прибужжя"::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: І.Вашків Сокаль і Прибужжя

 

У СВОЇЙ ДЕРЖАВІ

У другій половині 1918 року майже всі політичні партії і організації, що діяли в Галичині, усвідомлювали неминучість розпаду Австро-Угорської імперії. Але найгостріше відчував важливість грядущих подій Український військовий комітет, який очолив сотник Січових стрільців Дмитро Вітовський.

Ввечері 31 жовтня 1918 року Дмитро Вітовський зібрав у Народному домі Львова військову нараду. Виклавши план повстання, він дав українським військовим загонам наказ роззброїти між третьою і четвертою годинами ночі частини австрійської армії і захопити у Львові всі найважливіші об'єкти: склади зброї, пошту, телеграф, залізничний вокзал, міську ратушу, урядові будинки... Ще з ранку 31 жовтня з подібним наказом та інструкціями було послано гінців у кожен повіт, у тому числі й Сокаль.

Наказ було виконано. Вранці 1 листопада 1918 року древнє місто Лева пробудилося в Західній Українській Державі. Цього і наступного дня її владу було встановлено в усій Галичині. Тринадцятого листопада Західну Українську Державу перейменовано на Західно­українську Народну Республіку — ЗУНР. Її уряд видав закон про восьмигодинний робочий день, передачу землі селянам...

Учасник листопадового перевороту в Сокалі Олександр Охрім*, який потім був сотником УГА, в своїх спогадах зазначає:

«Переворот в Сокалі ми провели зі селянами з довколишніх сіл... Головний сокальський постерунок ми зловили в сні в 3 год. ранку. Тут ми дістали поверх 20 добрих крісів і досить набоїв, бо наше оружжя на початку складалося з мого револьвера і двох крісів, в тім один старий, на один набій. Відтак прийшов на чергу другий постерунок, а потім військові частини. Ще перед полуднем ми упоралися з нашим військовим завданням і перебрали владу від місцевого повітового старости» [1] .

Ні дня, ні числа встановлення в Сокалі української влади О. Охрім не подає. Проте відомо, що тут ситуація була дещо складнішою. Своєчасному проведенню пере­вороту в Сокалі завадили наявні у ньому військові підрозділи. 1 листопада 1918-го в місті ще функціонувала австрійська влада. Згодом газета «Голос з над Буга» (1918 р.), що почала виходити в Сокалі, повідомляла: «...в нашім місті Сокаль скинено 2 падолиста с. р. старосту Зачка, а вибрано повітовим комісаром суддю Євгена Тисовського» [2] .

Того ж дня посадником Сокаля призначено Миколу Лонкевича, керівником харчової управи Івана Комаринського, референтом шкільництва — Павла Банаха.

В усіх державних школах заведено викладання українською мовою. Директором гімназії у час ЗУНР був Ярослав Біленький, семінарії — Володимир Коцовський, жіночої семінарії — о. Захарій Лехицький. Ярослав Біленький водночас редагував газету «Голос з над Буга».

Новостворена Західноукраїнська держава з перших днів свого існування була вимушена вступити у війну, яку їй нав'язала Польща. Але в цей час відчувалася гостра нестача війська. Тому Сокальщина готувалася до оборони кордонів з Польщею власними силами. Та не обійшлося в цій важливій справі без нерозторопності, пасивності і зволікань. Про це писав у своїх спогадах член тодішнього уряду ЗУНР Лонгин Цегельський, який у листопаді 1918 року приїжджав у Сокаль, щоб ознайомитися, як тут іде формування українського війська. Лонгин Цегельський вважав, що найбільше зробив в організації оборони Сокальщини повітовий кошовий «Січей» Іван Драган. Про нього і обстановку в місті він сказав так:

«...Драган був домінуючою постаттю серед якихось наполоханих патріотів у Сокалі. Вони не були певні себе... Єдиний Драган був спокійний. Ціла розмова велась довкола оборони Сокальшини. Деталів не тямлю. Пам'ятаю лиш, що Драган був певний себе та сподівався до двох-трьох днів мати 600—800 охотників-мілщіонерів із кол. січовиків, вояків на відпустках тощо. Були там два-три молоді старшини, які обняли команду тієї збройної сили. Але я бачив, що дійсним командантом є Драган. Він і дотримав слова. Оборонив повіт, поки не утворився правильний український фронт...» [3] .

Цей критичний момент і невизначеність, про які розповів Лонгин Цегельський, швидко минули. На оборону Республіки Сокальщина кинула значні сили і впевнено закладала підвалини нового життя. Місцева влада рішуче взялася за наведення порядку. Це підтверджує звіт комісара повіту Є. Тисовського зі Сокаля — Белза, написаний у другій половині листопада 1918 року. Подаємо його повністю.

 

ЗВІТ ЗІ СОКАЛЯ—БЕЛЗА

Дотеперішній стан в окрузі Сокаль — Белз від часу перевороту змінився в той спосіб, що з огляду на великий обсяг повіту Сокаль — Белз, на сесії комісарів за взаїмною згодою виділено повіт Белз в осібну експозитуру і вибрано помічним комісаром суддю Гісовського на округ Белз з тим, що військові справи мають підлягати комісареві зі Сокаля, зглядно также військовій команді. В справах політичної і загальної ваги має Гісовський здавати щотижня справоздання. Цей поділ пожадний тим більш, що сокольська організація не була в силі опанувати далеких сіл і в них доси пиняво йшла організація під кожним поглядом.

Щодо організації в повіті Сокаль, то цілу адміністрацію пущено в рух, комісари сходяться на сесії щодві неділі, порішено найактуальніші справи, як справу опалу, усталення цін, організації міліції на лад січової організації. Щодо неї останньої, то на чолі її стоїть Драган, бувший організатор «Січей» як кошевий і два осавули, які мають задачу їздити і організовувати села. Щодо них, то військовість боїться їх діяльності, щоби не тягнули багато до міліції (яка, зрештою, має повнити службу без зброї), і в цей спосіб для демагогічних цілей не ослабляти сили організуючої армії.

Щодо обняття урядів, то майже всі поляки поусувалися або взяли відпустки (як в старостві),— в суді урядують, бо начальником є українець. Шкільні справи налагоджено в той спосіб, що віддано управу гімназії проф. Біленькому, народні школи проф. Банахові зі згляду на ренегацтво дотеперішньою інспектора Стефанціва, хоч цей зголосився до служби і його принято, але провід має Банах.

Щодо ратункової акції для попалених сіл, знищених війною (особливо п'ять сіл надграничних, які щойно вернули), то управа повіту мусить завчасу подбати про запаси збіжа, бараболь для них і в тій ціли думає звернутися до дворів о поміч, це, зрештою, також в їх інтересі, щоби охоронитися перед большевизмом Най дадуть завчасу.

Щодо військових справ, то під проводом сотника Охрима праця пішла вперед, так що одну сотню вислалося до Львова і 15 фір з харчами. В останніх днях з причин номінацій \і інших особистих справ прийшло до непорозуміння між Шалинським а Охримом і часть старшин просто не слухає Охрима, відпускають асентерованих людей на власну руку додому і вже вкралася дезорганізація, якої наслідком є те, що вояки дезертирують. Думаємо, що військовий секретаріат з огляду на те, що Сокаль є граничним повітом, вгляне на це і заведе дисципліну, висилаючи когось на розвіди або в інший спосіб.

Щодо воєнної позички, податків всіляких, від тютюну і т. д. пускається в рух все можливе, щоби здобути гроші, бо інакше все стане.

Що зробити з бувшим старостою зі Сокаля Жачком? Його касові книги не в порядку, одна бракує і визнатися ніхто не може: він зі Сокаля усунувся і мешкає під дозором у Жовкві; рахунки з ним списалося, що можна було, бо претенсій ріжних приватних вірителів до нього багато і то на грубі тисячі. Він вів інтереси ніби приватно, ніби публично для уряду, достачав до Кракова, Варшави полотна, зреквізовані австрійськими військами на Волині та відпродані Жидам. Про вислід доходжень з ними донесено і чи не добре було би його спровадити до Львова і замкнути. Ждемо всі з тугою, коли раз Львів буде вільний. Що слати у Львів? Просимо машин, а харчу буде у нас доволі. Щодо людей, то наразі слабше, бо організація в ході.

Євген Тисовський. Народний комісар [4] .

 

Тим часом на західній і північно-західній околицях Сокальщини з перших тижнів існування ЗУНР точились запеклі бої. Лінія польсько-українського фронту тягнулася від Рави-Руської через Угнів—Нисмичі на Володимир-Волинський...

Стрімко розгортався процес формування армії. Сокальський часопис «Голос з над Буга» у ці дні інформував: «До війська зголошуються всі дуже радо, бо знають, що тепер рішається наша доля, що усі сини українського народа йдуть на завзятий бій за святу справу, за нашу волю й щастє» [5] .

У перші тижні українсько-польської війни Сокальщину і деякі прилеглі до неї території (частину Волині) називали «північною областю ЗУНР». Комендантом цієї області був вихідець із Наддніпрянщини полковник Микола Захаріїн, повітовим комендантом — сотник Осип Семенюк, комендантом жандармерії — Іван Дронюк. На чолі перших військових формувань Сокальщини стояв сотник Осип Демчук.

25 грудня 1918 року військовим комендантом на округ Сокаль—Белз призначено сотника Петра Петрика [6] .

Проти польських військових відділів, які намагалися в грудні захопити північну Галичину, полковник Віктор Курманович за дорученням командування Галицької Армії створив групу «Північ». Вона мала такі підгрупи: Сокальську, Угнівську, Белзьку, Равську та Янівську, котрі виникали поступово, залежно від розвитку подій. Спочатку вони діяли самостійно. Та вже в грудні їх віддали під одну команду, а в другій половині січня створили з цих груп І Корпус Української Галицької Армії, який широкою дугою тримав фронт на північ­ний захід і північ від Львова. Осідком команди групи «Північ» спочатку був Сокаль, а команда Корпусу пе­ребувала в Камінці Струмиловій [7] .

До І Корпусу УГА, що створився на основі групи «Північ», належали такі бригади: 5-та Сокальська, 9-та Белзька, 6-та Равська і 10-та Янівська. Майже кожна з них (за винятком Белзької) складалася з 4 куренів піхоти, гарматного полку, відділу кінноти, сотні саперів та інших допоміжних відділів. Першим командиром 5-ї Сокальської бригади УГА, в котрій налічувалось майже 6000 чоловік, став сотник Петро Петрик, а згодом, коли вона влітку 1919-го переходила Збруч, її очолював сотник Володимир Косар.

Дев'ята бригада УГА, котру називають Белзькою або Угнівською, теж сформувалася в січні 1919 року. Спочатку нею командував сотник Володимир Стафіняк, а з березня її водив у бої онук українського письменника і духовного пробудителя Галичини Маркіяна Шашкевича отаман Богуслав Шашкевич [8] .

У дні війни Сокаль зберігав спокій. Тут енергійно взялася за працю Українська повітова харчова управа. Вона відрядила своїх «відпоручників» до Борислава й Луцька, щоб домовились про поставки в Сокаль нафти і цукру, яких у місті залишилось обмаль. Управа інформувала населення про те, який товар можна при­дбати у її крамниці в Сокалі, застерігала селян від поспішного розпродажу збіжжя й масового вивезення його на Волинь...

У період існування ЗУНР Сокальщина запровадила власні гроші, що називалися повітовими кредитовими бонами. Вони мали полегшувати розрахунки за товар і послуги, виконувати роль розмінної монети.

На початку січня 1919-го в Сокалі відбулося віче, котре схвалило ідею Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в одну соборну, незалежну державу. Виступи на ньому 12-ти промовців — жителя села Спасова Марка Мельника, стрільця УГА Тихона Борачука, організатора Вільного козацтва Антона Шурмяка, голови харчової управи Івана Комаринського, державного комісара повіту Євгена Тисовського, сотника УГА Василя Каравана й інших торкнулися також деяких соціальних питань, зокрема земельної реформи. Але домінувала думка, що доки йде боротьба за волю Батьківщини, то поділом двірської землі займатися не час, а слід усі сили кинути на оборону краю від ворога, що не пора також «ділитися на партії»...

Вислів «ділитися на партії» стосувався сокальських радикалів і націонал-демократів*. У період ЗУНР члени обох цих партій відновили свою діяльність, перервану на п'ять літ Першою світовою війною, й провели в Сокалі кілька нарад і зборів.

У лютому 1919-го, коли в північно-західних околицях Сокальщини тривали бої і лилась кров, повітовий комісаріат уже дивився в дні грядущі й складав «Квестіонар у справах весняних засівів в повіті», в якому було 15 запитань до мешканців Сокальщини, на котрі вони мали дати письмові відповіді. З-поміж запитань були й такі: Чи є надія, що бідні візьмуть ґрунт на відробіток від двора? Чи безземельні дістануть насіння й худобу для обробітку ґрунту? Який проект має та чи інша громада щодо способу посідання необроблених двірських ланів?

Українська влада завчасно подбала, щоб кожен з 105 209 моргів орної землі, які мала Сокальщина, не залишився лежати облогом, а був своєчасно оброблений, засіяний і засаджений. Двері господарського відділу Сокальського повітового комісаріату не закривалися. Сюди щодня йшли люди за збіжжям, картоплею, з різними питаннями. До кінця березня 1919-го з його ініціативи для бідних було роздано й розпродано 11 вагонів збіжжя й 4 вагони картоплі.



* У деяких документах — Охрим.

[1] Кравченко О. Сокальщина в 1914-1924 роках // Надбужанщина. Нью-Йорк, Париж, Сидней, Торонто, 1994. Т.3 С. 225-226.

[2] Голос з над Буга (Сокаль). 1918. Ч.1. С. 3.

[3] Цегельський Л. Спомини про Надбужанщину, 1918-1919 // Надбужанщина. Нью-Йорк, Париж, Сидней, Торонто, 1989. Т.2 С. 77.

[4] Літопис Червоної Калини. 1930. Ч. 7-8. С. 29-32.

[5] Голос з над Буга (Сокаль). 1918. Ч.1. С. 3.

[6] Голос з над Буга (Сокаль). 1918. Ч.4. С. 4.

[7] Історія українського війська. Вінніпег, 1953. С. 484.

[8] Жовківщина. Львів, Балтимор, 1994. Т.1. С. 112.

* Національно-демократичну партію було перейменовано на Українську народну трудову партію.

 
назад      далі
 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
22:03, 19 вересня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464