** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина :: Історія

Історія

Зеновій СТОНИЦЬКИЙ,
колишній викладач педучилища
та Сокальської СШ №1

До 100-ліття гімназії
ШЛЯХИ ЇХ ПЕРЕТИНАЛИСЬ. І НЕ РАЗ

 

 

В пропам'ятних книгах «Сокальська гімназія» (видавництво НТШ Львів, 2001) і «Сокальське педагогічне училище» (ТзОВ «Вісник», Сокаль, 2006) подано основні віхи зародження і праці цих навчальних закладів. В них також представлені статті, пов'язані з життям, боротьбою і мартирологом учнів і студентів в умовах війни і окупації нашого краю.

Тепер з часової відстані декількох десятиріч, ми можемо оцінити те спільне в роботі цих навчальних закладів, що припадає на періоди першої половини XX століття. Першим був австрійський період—з 1906 року до розпаду Австро-Угорської імперії. Другий, український — з 1918 р. по 1919 р., в час ЗУНР. Третій - польський з 1920 —1939 рр. Далі гімназія реорганізовується в Сокальську СШ №1 і тільки під час німецької окупації 1941—1944 роках стає українською гімназією. Учительська семінарія спершу як педшкола, а з 1944 р. як педучилище проіснувала до 1958 року.

В 1910—1911 навчальному році гімназія була на «комірному» у вчительській семінарії, перейшовши у вересні 1910 р. до міста (з Забужжя) гімназія розмістилася на першому поверсі семінарії. В 1918 р. після проголошення ЗУНР відкрито гімназію з українською мовою навчання, директором став професор Ярослав Білецький та українську семінарію, директором якої призначено о. Захарія Лехицького. Учні і студенти склали присягу на вірність Українській республіці. В критичному часі січня-лютого 1919 р. о. Лехицький тимчасово обіймав посаду і в гімназії. Менш-більш з 1920 року почалася нормальна праця гімназії і семінарії.

Сокальщина протягом століть була форпостом українського духу на рубежах Галичини, Холмщини та Волині. Особливо в 20-50 роках вона вийшла на одне з провідних місць за рівнем національної свідомості. Навчальні заклади Сокаля: гімназія, вчительська семінарія, педучилище були тими освітніми і культурними центрами формування національної інтелігенції, характерів провідників за українську справу, молодь, яка тут навчалась, мала високий рівень патріотизму та відповідальності за долю країни.

Треба відзначити, що як в семінарії (педучилищі), так і в гімназії педагогічні кадри були висококваліфікованими, чимало з них були справжніми професорами, що могли стати окрасою університетів. Але в умовах польського режиму українським фахівцям працю у вищих школах дуже обмежили. Так, директор семінарії др. Володимир Коцовський у співавторстві з вчителем гімназії Омеляном Огоновським видав «Історичну граматику руської мови». Разом з М. Грушевським, І. Франком, В. Коцовський та 0. Огоновський входили в редакційну колегію видання творів Т. Шевченка.

Яскравими особистостями, котрі працювали інколи одночасної в гімназії, і в семінарії (педучилищі) були д-р Т. Вергун, д-р Ю. Дем'янчик, Е. Грицик, І. Юрійчук, Ю. Луцик.

Сокальщина дала Україні трьох академіків — Йосипа Штокала, Олега Романіва та Володимира Грицика. Путівку у велику науку вони отримали в Сокальській гімназії та СШ №1. І педучилище пишається своїми випускниками, які стали науковими працівниками, серед них доктор філологічних наук, професор Волинського університету 0. Рисак, професор Львівської комерційної академії П. Мойсак, доцент Тернопільського педуніверситету Г. Возняк, доцент Волинського університету Ф. Бабій, кандидат медичних наук В. Шевчук. У пам'ятних книгах у формі стислих нарисів і спогадах йдеться про боротьбу учнівської молоді і випускників шкіл за незалежність і державність. Так, ще до Першої світової війни немало випускників семінарії та гімназії стали українськими Січовими стрільцями, а під час визвольної війни 1918-1920 рр. воювали в лавах Української Галицької армії. У формації корпусу Січових стрільців у Києві були В. Білик і М. Романів. Марія Романіва, вчителька СНІ №1 та педучилища під час українсько-польської війни працювала в м. Станіславові у Секретаріаті ЗУНР.

Після поразки українських визвольних змагань та анексії Галичини й Волині Польщею, учнівській та студентській молоді з 1920 по 1939 рр. довелось вчитися в умовах полонізації та асиміляції. Під час проведення сумнозвісної «пацифікації» восени 1930 р. польською охоронкою було арештовано 44 учнів Сокальської чоловічої семінарії, 8 учнів гімназії та 6 учениць жіночої семінарії.

Коли боротьба УГА та ЗУНР закінчилась поразкою, естафету продовжили нові покоління ОУН^ПА, які, незважаючи на неможливість швидкої перемоги в умовах совєтської імперії, заклали міцний і надійний фундамент на майбутнє.

У IV томі «Надбужанщини» (видавництво НТШ, Львів, 2004) подано ескіз пропам'ятної таблиці «Вихованцям Сокальської гімназії, які загинули за волю України 1930—1951 рр.», яку_ встановлять у_ приміщенні Сокальської гімназії і на ями золотими буквами будуть викарбовані імена 53 героїв. Взагалі, понад 70 гімназистів загинули у визвольній боротьбі з окупантами. Серед них відомі провідники визвольних змагань — Василь Сидор-«Шелест», Іван Климів-«Легенда», Дмитро Штикало, Євген Штендера, Богдан Дороцький, Володимир Небожук...

В згаданій книзі «Сокальське педагогічне училище» і в книжечці «Невідомі сторінки історії Сокальського педучилища», упорядник Валентина Ковальчук (Фенчин) представлені матеріали, у яких йдеться про життя і боротьбу учнів педучилища в умовах повоєнної окупації нашого краю. У стислих нарисах та спогадах представлена доля і боротьба майже сотні юних земляків—хлопців та дівчат, одержимих ідеєю Української незалежності і державності. Мабуть молодь, яка вибрала вчительську професію мала чи не найвищий рівень патріотизму та відповідальності за долю країни. 23 студенти педучилища загинули за волю України, 55 зазнали репресій, тюрем, заслання.

Таке педучилище, яке мало глибокі духовні корені, де зберігався національний дух минулих літ, ніяк не вписувалось у стратегічні плани влади, які швидше передбачали засобами будівництва заводів, шахт, наїздом «незамінних» фахівців перетворити наш край з люмпенізованим російськомовним населенням на кшталт Донбасу чи Криворіжжя. Закриття педучилища було чисто політичним актом.

На початку дев'яностих років, вже в незалежній Україні, відновили Сокальську гімназію. А гімназія та педучилище на своєму історичному шляху ідуть поруч. То тепер, на мою думку, на часі відновлення іншого навчального закладу — Сокальського педучилища. Цю ідею підтримував і наш, нині покійний вже, академік Олег Романів. І депутати міської ради одностайно проголосували за це. Переконаний, що мине трохи часу, і знову у Сокалі в співдружності існуватимуть два таких потужних навчальних заклади, долі яких в історичному процесі перетиналися не раз.

А з нагоди столітнього ювілею гімназії хочу побажати педагогічному та учнівському колективам продовжувати ті найкращі традиції Сокальської гімназії, які були запроваджені їх попередниками. І ще, враховуючи, що у цьому навчальному закладі навчався голова Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) у_ Львові, генеральний секретар Світової Ради НТШ, член-кореспондент Національної академії наук України, заслужений діяч науки та техніки України, доктор технічних наук, професор Олег Романів, то варто звернутися з клопотанням, аби Сокальській гімназії присвоїти його ім'я.

Зеновій СТОНИЦЬКИЙ,
колишній викладач педучилища
та Сокальської СШ №1.
"Голос з-над Бугу" 13.10.2006

 

 

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
01:43, 19 січня 2018 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464