| Він народився 1911 року с Станіславі.
Але його життя, а згодом й політична діяльність тісно переплелися з Сокальщиною.
Ще з юних літ дорога Володимира Макара раз у раз пролягала з Станіслава
в Надбужжя — до села Поториці. Звідси були родом його батьки, сюди, до
своєїю бабусі, Володимир Макар приїздив під час гімназійних вакацій. Тут,
на Сокальщині, він стрів згодом друзів і однодумців, яких єднала ідея
боротьби за незалежність України.
Скінчивши гімназію, п. Володимир навчався на математично-природничому
факультеті Львівського університету. За підпільну працю в ОУН зазнавав
переслідувань та арештів, а в червні 1934 року його кинули в сумнозвісну
в№язницю Березу Картузьку, котра ваиділялася з-поміж інших польських тюрем
вишуканими тортурами і знущаннями.
Німецько-польська війна вкоротила в 1939-му термін його
наступного ув’язнення, котре відбував у місті Седліц. Але по дорозі з
тюрми зазнав важкого поранення, що привело до втрати ноги. Одначе це не
зламало Володимира Макара ні фізично, ні духовно. В роки, коли на Західній
Україні польську владу змінила більшовицька, він іде в підпілля і виконує
завдання ОУН, підтримує зв’язок з Провідником її Крайової Екзекутиви Іваном
Климівим-Легендою. А затим, з 1943 року по 1944-ий була праця на підпільній
радіостанції «Вільна Україна» в Карпатах. Важко захворівши, Володимир
Макар невдовзі одержує розпорядження виїхати за кордон.
В 1956 році в Торонто появилася книга Володимира Макара
«Береза Картузька» — цікава розповідь про сотні українських політичних
в’язнів, їх мету і прагнення, характери і переживання, стійкість і нескореність.
Шкода лише, що вона ніколи не виходила друком на Україні.
Книги «Бойові друзі» та «Від Бистриці до Бугу» переносять
нашу уяву в двадцяті, тридцяті й сорокові роки, відтворюють тодішню політичну
обстановку в Галичині й, зокрема, в нашому Прибужжі, дають можливість
воскресити із забуття і ближче пізнати справжніх борців за волю Батьківщини,
які мучилися в польських тюрмах, падали в боях з енкаведистами, гинули
в застінках німецького гестапо... Це Микола Лемик, Володимир Лобай, Іван
Климів-Легенда, Ярослав Старух-Стяг та чимало інших.
У своїх мемуарах автор доволі широко розповів про село
Поторицю, деяких її мешканців, про роки навчання в гімназії та визначних
українських діячів, богословів і професорів, з якими йому довелося стрічатися.
Вартісною з історичного погляду є його оповідь про події часів Західно-Української
Народної Республіки. Він подає їх так, якими бачив очима восьмирічного
хлопчика, якими вкарбувалися в його пам’ять...
У передмові до книги «Від Бистриці до Бугу» п. Володимир
Макар сказав: «Для мене особисто найсильнішою спонукою до писання була
і є думка про тих численних незабутніх друзів і ровесників, які брали
визначну участь у визвольних змаганнях українського народу та в революційній
та збройній боротьбі, але не встигли залишити залишити по собі ніяких
писаних мемуарів, бо передчасно загинули на полі бою... На схилі життя
я дошкульно відчуваю, що не міг би спокійно вмерти, не сказавши про них
того, що слід про них сказати, щоб дати свідоцтво правді і тим збагатити
нашу історію...».
Помер у 1994 році в Канаді.
|
Історичні постаті та діячі Сокальщини
