Сокальська земля видала багато революціонерів, всеціло
відданих справі визволення України, а між ними особливе місце займає революціонер
і каторжник Василь Дишкант. Народився він 1911 року в селі Мошкові, Сокальського
повіту. Батько Мартин віддав сина до польської державної гімназії в Сокалі,
яку Василь закінчив із успіхом. По матурі поступив на Львівський університет,
де студіював право. Свої студії закінчив успішно та здобув титул маґістра
права, а тоді перенісся до Сокаля, де відбував практику в адвоката, д-ра
Степана Ріпецького.
У той час ОУН ламала "сокальський кордон" , тобто
поширювала свої ідеї та свою організаційну сітку на Волині і Холмщині.
В цій акції брав участь теж Василь Дишкант. На початку 1937 р. польська
поліція арештувала його та перевезла до в'язниці в Луцьку. В серпні того
ж року відбувся в Луцьку великий політичний процес, в якому, крім Дишканта,
судили Івана Климова і Павла Мигаля (оба з Сокальщини). Всіх підсудних
було 42 особи. В цьому процесі, що тривав 14 днів і закінчився 31 серпня
1937 р., Василя Дишканта засуджено на три роки тюрми за приналежність
до ОУН.
Після розвалення Польщі Дишкант вийшов на волю та короткий
час перебував у рідному селі, яке було під німецькою окупацією. Згодом
учителював на Холмщині в семиклясовій школі в селі Бузок. Рівно ж викладав
на курсах українознавства в тому ж селі.
Після вибуху німецько-більшовицької війни та проголошення
відновлення Української Держави ЗО червня 1941 р. переїхав до Сокаля,
де зайнявся організацією державної адміністрації, працюючи в Міській Управі.
В тому році одружився з Марусею Семенюк і згодом їм народився син. В січні
1944 р. був арештований німецьким Ґештапом і засуджений на кару смерти,
яку пізніше замінили на концтабір. Із львівської тюрми перевезли його
до німецького концтабору в Авшвіці, де він карався аж до капітуляції Німеччини
в травні 1945 р. Після закінчення війни переїхав до Баварії (американська
окупаційна зона). В половині 1945 року був іменований обласним Провідником
ОУН Північної Баварії та провінції Гессен. На цьому посту виявив неабиякий
провідницький та організаційний хист. Область у той час видавала суспільно-політичний
місячник Самостійник, який був популярний на терені Німеччини й Австрії.
У 1947 р. Василь Дишкант зголосився виїхати нелеґально
в Україну для провадження там революційної роботи. Арештований польською
політичною поліцією в Любліні, був переданий комуно-московському КҐБ та
засуджений на 25 літ каторги в Мордовських концентраційних таборах. Представники
совєтського уряду пропонували йому волю під умовою, що він напише покаянну
заяву та опише "наше світле, веселе життя в Радянському Союзі".
Він відмовлявся, пояснюючи, що його життя за ґратами зовсім не веселе
і не світле, а на волі в Совєтському Союзі він не жив і тому не може собі
того життя уявити.
При Божій помочі він вийшов на волю в 1966 році і повернувся
на рідну землю, до Сокаля. Не маючи совєтського громадянства, він не мав
права виїжджати поза межі Сокальського району. При тих об¬ставинах тяжко
було влаштуватися на роботу. Знайомі були перелякані і відверталися від
колишнього в'язня. Так все таки за допомогою добрих людей йому вдалося
влаштуватися в сокальській середній школі на працю помічника директора
по господарській частині. Але й тут, на рідній землі, "недрімуще"
око пильно слідкувало за кожним його кроком.
Василь Дишкант зустрівся в Мордовських таборах з Патріярхом
Йосифом, коли він затримався там на короткий час. Зараз після приїзду
Патріярха Василь приніс йому хліб, масло та інші харчі, і мав з ним цікаву
розмову. На другий день каґебісти повезли Патріярха до іншого табору Після
прибуття до Риму Патріярх мав зустріч із братом Василя, під час якої висловився
про нього з величезним признанням.
Девізою Василя Дишканта було Шевченкове: Караюсь, мучусь,
але не каюсь. Він каторжанин, який сидів у тюрмах і таборах Польщі, нацистської
Німеччини та московсько-більшовицької імперії, а в 1946 р. сидів понад
місяць у тюрмах Фюрту й Ерлянґену, арештований американською поліцією
(СІС) у зв'язку з видаванням нелегально журнала Самостійник.
Життєвий шлях Василя Дишканта був тернистий. Не довелось
йому дожити до незалежности України. Але в мріях про цю незалежність заснув
на 70-ому році життя в квітні 1981 р. в Сокалі. Там же 8 квітня відбувся
його похорон.
|
Історичні постаті та діячі Сокальщини
