** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина :: Історія

Історія

Микола Голубець, 3 історії міста Сокаля. Наш Рідний Край

Надбужанщина.-Т.1. - Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1986. - с. 165-180

II. Нещастя міста й королівська опіка. Боротьба за і проти унії. Бунт православних, 1646. Хмельницький у Сокалі. Дальша історія.


В 1571 р. видав польський король Жигмонт Авґуст привілей для міста Стоянова, в якому, м. ін., доручає стоянівцям причинитися до скорішого укріплення Сокаля, в замку якого вони мають шукати захисту в час небезпеки. Говориться тут про сокальський замок, але це було, мабуть, тільки помешкання для старости, яке не мало, а в кожному разі не виявило, в пізнішій історії Сокаля, свого оборонного характеру.

В 1578 р. установив король Баторій ярмарок у Сокалі на св. Войтіха, до якого в 1639 р. додав король Володислав IV другий ярмарок, на св. Михайла. Останній мав тривати два тижні й відбуватися в ринку.

Як ми бачили з люстрації 1565 р., в місті було два жидівські доми і довго те скромне число не зростало, тим більше, що королівські приві¬леї (Баторія, 1585) закріпили той стан на протяг малощо не двох століть. Ще донедавна гніздилися жиди тільки на Зарваниці, нині зай¬няли вони ринок і головну сокальську артерію, звану Львівською вулицею.

Промінь світла, забарвленого кривавим відблиском братовбивчої боротьби, кидає на культурно-національний рух українського Сокаля ХVІ-ХVІІ в. історія боротьби за і проти унії. На долю нашого міста припала, м. ін., історична подія, наслідки якої заважили на цілій пізні¬шій історії України.

В 1594 р. відбулася в сокальській церкві св. Миколи вступна нарада українських церковних ієрархів, з перемиським владикою Копистинським на чолі, про унію з Римом, яку рік згодом підписали деякі владики в Бересті. Сокаль і Сокальщина не приєдналися тоді до унії, але коли в 1596 р. прийняв унію холмський владика, якому підлягала Белзчина, почалися для Сокаля страшні, озорені полум'ям пожеж і обагрені кров'ю дні внутрішньої боротьби. Розгоряється вона щойно в 30-их роках XVII в., але її руйнуючі первопочини відчуваються вже з кінця XVI в.

До старань польських королів над піднесенням міста, раз-у-раз руйнованого татарськими наскоками, слід зарахувати преважливий для міста привілей короля Жигмонта III,з 1607 р., про право складу руської соли, з якого, в нормальних умовах, могло місто тягти велетенські зиски.

В парі з королівськими привілеями й наданнями, що мали на меті закріпити безпечність і добробут католицького міщанства, яке заєдно було готове до оборони державних інтересів на нашій землі, йдуть зусилля в напрямі духовного завоювання Сокаля й околиці. Рівно стільки коштів і енерґії, скільки витрачувано на будову й удержання замків та твердинь, стільки їх витрачувано на будову й удержання латинських костелів та монастирів, призначених не так для заспокоєння релігійних потреб колоністів, як для притягання й задержання при апостазії місцевого населення.

В 1611 р. починається будова бернардинського монастиря, що перейняв на себе ролю зруйнованого сокальського замку, а в 1624 р. затвердив король Жигмонт III "вінування" монастиря Бриґідок на Бабинці. Той же король Жигмонт III, привілеєм з дня 5. XI. 1611 р., надав Маркові з Фелін Фелінському, жовнірові з Лівонії, лан на Бабинці, з правом заложення на ньому оселі, пропінації і т. д. Та не мав Сокаль щастя під опікунськими крилами польської влади. В 1616 р. погоріло місто так основно, що на цілий ряд літ не міг королівський скарб стягти з нього якогонебудь податку.

А тим часом серед українського населення Сокаля й Сокальщини розгорялася злощасна в своїх наслідках боротьба.

З інструкції православних депутатів на варшавський сейм 1639 р. довідуємося, що уніятський холмський владика насильно повідбирав православним церкви в Любліні, Красноставі й Сокалі. Запротестував проти цього насильства холмського владики, Методія Терлецького, православний владика в Луцьку, Атаназій Пузина, і з цієї протестації довідуємося, як виглядало це насильство. В протестації читаємо, що холмський владика-уніят опечатав у Сокалі церкви св. Миколи, Бого¬родиці й Михайла, внаслідок чого більш аніж протягом року не було по церквах богослуження й не відправлювано церковних треб. Церковну утвар і священичі одяги розграблено, церковні доми, шпиталь і майно спустошено, хворих розігнано, 60 тисяч цеглин, приготованих для будови церкви, продано, дзвіницю обідрано, паркани й огорожі роз¬несено.

Сокальські православні стають перед белзькими городськими актами як парафіяни церков, що "ніколи перед тим і тепер не були в унії", та зізнають, що, крім "челяді" холмського владики, помагали йому в захопленні церков місцевий ляндвійт і бурмістр, за що вони відтак дістали від висланника владики, о. Василя Черникевича, цер¬ковне поле й сіножаті в уживання.

За час свого володіння в Сокалі утворив собі холмський владика прихильну унії партію, що під пресією урядових шикан і церковної клятви пішла до нього з чолобитнею і попросила відкрити церкви.

З листа холмського владики до його представника в Сокалі, о. Василя Черникевича, довідуємося, що частина сокальських міщан прий¬няла унію і, як така, була припущена до владичої ласки.

Прийшли тоді до владики сокальські міщани — Микола Стефа-нович, Федір Троянович, Федір Шишка, старші "райці"; Федір Риґа — кравецький цехмістер, Андрій Сливка, Андрій Золотохвіст і, як цех¬містри кушнірські старші, Семен Волкович, Федір Сокобуч, Іван Кратевич, Федір Куровський, Марко Римар, Іван Міхейович, Микола Бохецович, Матвій Ярмолик та його дядько Мартин — і покорившися, просили "прийняти їх до сполечности вірних Божих".

Наскільки вищезгадані міщани не були репрезентантами загальної опінії, показалося це незабаром. 20 січня 1646 р. князь на Острозі Заславський, луцький староста, покликує на свій суд луцького владику Атаназія Пузину й князя Григорія Святополка Четвертинського — луцького підкоморія, Андрія Заборовського — луцького війта і Степана Деревенського, як відповідальних за бунт і бешкет, вчинені православними в Сокалі.

Отці Андрій Черникевич — пресвітер катедральної церкви св. Миколи в Сокалі, Іван Черникевич — пресвітер церкви св. Михайла, Лазар Костевич — пресвітер Поторицький, Степан Костевич — пресвітер Войславський та інші внесли до белзьких городських актів позов проти сокальських міщан, які під виглядом комісії, не покликавши до цього представників уряду, самі собі "nа fancye chlopstwa sokalskiego, z. roznych stron zebraney chalasty odszczepiencow", ПІД час вечірні в церкві св. Миколи напали на позовників, які заперлися в церкві; був тоді торговий день і зібране в місті "хлопство, п'яне, грубе, побунтоване яко бестії", напало під проводом Пузини на церкву і тоді як луцький владика кричав: "Бийте, добувайтеся до тих поганців", увірвалися до середини, духовників побили й пошарпали, св. Тайни по землі розкинули й ногами потоптали, образ св. Йосафата зі стіни скинули й порубали, кричучи, що це не Йосафат, але "душехват", тіло покійного о. Василя Черникевича, що лежало на марах готове до похорону, збезчес¬тили, за бороду шарпали й нахвалялися собакам на поталу викинути, вівтар спрофанували, усі книги забрали і, погулявши по церковних домах, усе знищили й сплюндрували..."

Так говорить позов, самозрозуміло перебільшуючи все й опоганю¬ючи мотиви, які порвали сокальчан до такого святотатства. Для нас ці мотиви ясні й зрозумілі. Вони теж ще раз порвали сокальчан до нового збройного зриву в момент, коли над Сокалем знялося криваве полум'я Хмельниччини.

Львівський райца Самійло Кушевич, описуючи переможний похід Хмельницького крізь Галичину, в своєму листі з 7 вересня 1648 р. говорить, м. ін., що "Pod Sokalem in arms stanelo skonfederowane cholopstwo. Natazla sie zdrada w miescie tamecznym i zaraz zaplate odniosla mieczem. Со sie tam stalo dalej, nie wiemy".

А що там сталося, ми знаємо. Костомарів оповідає, що з наближенням Хмельницького сокальські православні кинулися до нього як до спасителя й разом з козаками пограбили католицькі костели, при чому навіть кості покійників викинуто з домовин. Хмельницький стояв тоді табором під гаєм Валявкою, де донині збереглися сліди окопів. Коли Хмельницький пішов з-під Сокаля на Львів, почалася чорна ніч відплати для православних. Поляки, які тепер стятися з усіх усюдів до міста, почали ночами нападати на українські доми, вирізували їхніх мешканців, а тіла вбитих кидали до Бугу.

Літом 1649 р. скликав король Ян Казимір під Сокаль посполите рушення, яке вийшло відтіля проти Хмельницького під Топорів і Збараж.

В 1650 р. почалася будова монастиря й костела Бриґідок коштом Христини з Любомирських Потоцької, але в 1655 р. знищили його козаки Хмельницького.

В 1651 р. відбулося під Сокалем чергове посполите рушення, під час якого відсвятковано ювілей папи Інокентія X з особливою парадою й пересадою екс-кардинала й єзуїта на престолі.

Розгром української армії під Берестечком, спричинений зрадою татар, приписували поляки особливій ласці неба, позисканій сокальською парадою.

Ще раз навідується Хмельницький до Сокаля в 1655 р., але тим разом його прихід не викликав уже такого вибуху захоплення, як у 1648 р. Раз, що польська "вендетта" занадто врізалася в пам'ять приборканого українського населення, а друге, що похід Хмельницького й тепер не був нічим більше понад тактичний маневр, а освободження Галичини й приєднання її до Придніпрянщини було й тепер поза межами цього маневру. Зневіра в успішність збройного зриву далася тут відчути в цілій повні.

З переведеної в тому ж році люстрації сокальського староства довідуємося, що в місті були тоді цехи — кушнірський, ковальський, кравецький, шевський, столярський, бондарський і золотарський, ткацький та пекарський. Жидів було далі тільки два доми, як перед століттям.

В 1671 р. Сокаль згорів до тла. Рік згодом, коли на Галичину і Львів маршували полки Петра Дорошенка, станув під Сокалем гетьман правобережжя Ханенко з 5000 козаків.

З важливіших подій пізнішої історії нашого міста згадаємо перебування шведів у 1702 році, які здерли тут величезну контрибуцію й залишили по собі, крім сумної пам'яті, окопи, сліди яких збереглися донині в двірському городі, на Бабинці.

Два роки згодом тікав через Сокаль, перед шведами, польський король Авґуст II, що зупинився обозом на бабинецьких полях.

В 1708 р. розбив Адам Сєнявський, противник короля Ліщинського, отаборене під Сокалем литовське військо.

Про занепад міста й торговельного життя у ньому свідчить, між іншим, збережений декрет Ксаверія Потоцького з 1725 р. У ньому він, "запобігаючи дальшій руїні міста", забороняє, під карою ста гривень і конфіскати товару, перекупкам і різникам торгувати по вулицях, наказуючи торгувати виключно в ринку, що стояв тоді пусткою, при чому до багатьох ґрунтів у ринку навіть власники не хотіли зголошуватися. Ті опустілі ґрунти наказав Потоцький маґістратові конфіскувати й продавати тим, які б дали запоруку, що на них побудуються.

Поза ринком могли існувати тільки блаватні й суконні склепи та аптеки. Рівночасно Потоцький доручає маґістратові, щоб цей подбав про правильне відбування ярмарків, що тоді були у великому занепаді.

В парі з тим, як падало й убожіло місто, поволі росли, кріпшали жиди; донедавна стиснуті до двох домів у місті, тепер почали його формально заливати. В 1751 р. переселилися сюди, між іншими, прогнані з Тартакова два жидівські друкарі.

Розбір Польщі в 1772 р. застав Сокаль, як і решту міст під Польщею, в повному занепаді. Були тоді на Бабинці, крім міських вільних ґрунтів, три юридики — бриґідська, бернардинська й старостинська. В тому ж році погорів парафіяльний костел над Бугом.

В 1784 р. знесено монастир Бриґідок, костел якого перемінено на парафіяльний (фару), а монастирські забудовання на помешкання для пароха. Ґрунти Бриґідок віддано, як один двірський обшир, Едвардові та Йосифові Романовським, сідлецьким старостичам, в обмін за варильню соли в Косині.

В 1821 р. Сокаль впав жертвою пожежі, при чому погоріла й Успенська церква (Пречистої).

В 1830-их роках пішла мода на купелі в Бузі, які стягали до Сокаля довколишню шляхту. Остання, будуючи собі літні дворики над Бугом, дала початок "Шляхетській" вулиці, що біжить рівнобіжно до головної артерії міста, званої "Львівською" вулицею.

В 1841 р. місто купило Бабинець з Косином і, продавши двір у приватні руки, включило цілу, колись самостійну, бабинецьку громаду в обсяг міста, як передмістя.

В 1885 р. проведено до Сокаля залізничний шлях, що стало новою епохою в розвитку міста. До того часу Сокаль був одною з найбільш упосліджених, провінціяльних "дір". Про Сокаль в другій половині XIX в. говорилося, що він був "дерев'яний, брудний, сумний і жидівством, живучим у крайньому нехлюйстві, заповнений". Від 1885 р. обставини змінилися на краще. В 1891 р., на основі крайового закону, піднесено Сокаль, як вільний королівський город, до ряду тридцяти більших міст тогочасної Галичини.

Нинішній Сокаль, це одне з кращих містечок нашого краю. Так чи інакше характеризує його панораму бернардинський монастир, що кидається в вічі кожному, хто наближується до міста з боку залізничного двірця, то не меншу його окрасу й цінність творить наша, окутана старовиною, церква св. Миколи.

Нинішнє "Забужжя", на лівому березі ріки, нагадує нам первісне місто, тоді як сучасний Сокаль розкинувся на правому березі. Південні його забудовання з т. зв. "Колонією" або "Новою вулицею" від сходу, через Дерешівку й Бабинець, притикають до села Поториці. Північна частина прозвана "Караванами", від якої на схід тягнеться т. зв. "Гнила вулиця", в середині — Тартаківська. Головною артерією міста є Львівська вулиця, що тягнеться з півдня на північ протягом 3 км. Рівнобіжно до Львівської біжить Шляхетська вулиця. Жидівське ґетто, що гніздилося первісно на т. зв. Зарваниці, довкола старої синагоги, розлилося тепер по всьому місті, а в першу чергу опанувало Львівську вулицю.

 

I. Вступ -Праісторія — Перші історичні відомості — Під владою мазовецьких князів — Включення до Польщі — Татарський погром і перенесення оселі на правий берег Бугу — Стан міста в пол. XVI ст.

II. Нещастя міста й королівська опіка. Боротьба за і проти унії. Бунт православних, 1646. Хмельницький у Сокалі. Дальша історія.

III. Сокальські церкви: Пречистої — у старому й новому Сокалі; василіянський монастир; св. Миколи; св. Михайла; нова церква св. Петра і Павла.

 

IV. Бернардинський монастир і його леґенди. Сокальські костели.

 

     

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
08:58, 17 липня 2018 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464