** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

::Невідомі сторінки історії сокальського педучилища::

:: зміст :: покажчик прізвищ ::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: Невідомі сторінки історії сокальського педучилища ::

ДОЛІ ДІТЕЙ "ВОРОГІВ НАРОДУ"

УПА – єдині збройні сили у світі, створені не державою, а поневоленим народом. І харчами, і одягом цю армію забезпечували люди. Продукти для підпілля заготовляли в селах, і їх приносили в ліс дівчата.

Цілі родини за зв'язок з УПА були визнані "ворогами народу", зазнали репресій, а з ними і їхні діти.

Загалом під час репресій за вісім повоєнних років до концтаборів було вивезено 170 тисяч вояків УПА та 800 тисяч жителів Західної України. Серед них були і наші студенти та їх родини, зокрема, й сім'я Марко, розповідь про яку йдеться у цьому матеріалі.

БРАТ

Іван Федорович Марко
Іван Федорович Марко
Іван Федорович Марко (на знімку) народився 15 січня 1927 року в селі Мальнів на Львівщині. У1936 р. разом з батьками переїхав на постійне місце проживання в Іваничі Волинської області. Під час німецької окупації він був у молодіжній організації "Юнацтво". Після звільнення України від німецьких окупантів, (в 1944 р.) поступив вчитися у Сокальське педучилище, яке закінчив через два роки. Відтоді, аж по 1949 р. працював завідуючим Зубківською початковою школою, а вже 22 квітня цього ж року разом зі сім'єю був виселений у Хабаровський край.

27 вересня 1951 року І. Марка заарештували і засудили на 25 років позбавлення волі. П'ять з них він відбував у таборах Магаданської області. Лише в 1956 р. його звільнили і зняли судимість.

До 1963 р. був змушений жити в різних місцях Радянського Союзу, бо на теренах Західної України прописатись було неможливо. В кінці 1963 р. з великими труднощами йому вдалося це зробити в Жидачівському районі Львівської області, де і влаштувався працювати вчителем перших-четвертих класів Вербицької восьмирічної школи.

Через три роки переїхав у Сокальський район і очолив Романівську початкову школу, а останніх дев'ять років, аж до виходу на пенсію, вчителював у Тартаківській середній школі.

Зараз Іван Марко на пенсії і сім років на громадських засадах очолює Сокальську районну громадську організацію "Всеукраїнське об'єднання ветеранів". За добросовісну роботу нагороджений похвальними грамотами і медаллю "Захисник Вітчизни".

CЕСТРА

Марія Марко
Марія Марко
Марія Марко народилася 20 травня 1929 р. У 1935 р. пішла в українську школу, де провчилася рік. Тоді батьки продали господарку і переїхали на Волинь. Там вони купили землю і хату, а хлів і стодолу перевезли у вагонах. В Іваничах М. Марко знову пішла в перший клас, бо там всі предмети викладались польською мовою, а українську вивчали лише дві години на тиждень. У1939 р. почалася польсько-німецька війна, а незабаром – і Друга світова. Ховалися по льохах, ровах - хто де міг. Але найстрашніше: прийшлося ховатися від поляків, які палили села і вбивали невинних людей. Марія не пам'ятає добре, але десь, приблизно, в 1943 році німці зібрали 150 чоловік поляків, дали їм зброю і мундири, і ті розгулювали селами і палили їх. У цей час спалили будинки Федора Марка, тільки залишилась хата. Так нападали кілька разів, поки не вивезли їх за Буг. В 1945 р., з приходом совєтської влади, заарештовують батька, в хаті розташовують сільську Раду і медичний заклад, а сім'ї Марко виділили тільки одну кімнату. Вони зазнають всяких утисків і знущань.

- В 1946 році ми кидаємо все майно і переїжджаємо в село Зубків Сокальського району, - розповідає Марія Марко.-Я поступаю в Сокальське педучилище на третій курс і закінчую його в 1947 р. Дістаю призначення вчителя початкових класів у селі Переспа. Працювала там до 23 квітня 1949 року.

23 квітня раненько, коли Марія ще спала, її розбудила господиня, в якої була на квартирі. Прокинувшись, побачила перед собою чекістів, які сказали збиратись. Всі її речі винесли на фіру. Вже тоді стало зрозуміло, що повезуть у Сибір. Привезли до родини у Зубків (там були мама, два брати і сестра). Зібравши всіх тих, хто був у списку, повезли у Тартаків до панського палацу. Там вони дві ночі переночували, потім машинами завезли до Львова на пересильний пункт. Тут М. Марко побачила директора педучилища Є. І. Завальського, який за плечима тримав рушницю. Подивившись на своїх студентів, помахав головою. Дивна історія: директор педучилища з рушницею. У Львові в камерах вони ще просиділи два місяці. Тоді їх повантажили у товарні вагони і повезли в Хабаровський край - у тайгу на лісоповал і постійне місце проживання. Щомісяця приїздив на дільницю комендант, і вони розписувались, чи хто не втік. Пробувши до весни, Марія пішла вчитися на курси електромеханіків і після їх закінчення трудилася на пересувних електростанціях на лісоповалі. Пізніше була десятником у бригаді з 20 чоловік. В 1958 році приїхав комендант і сказав їм виробляти документи, тому що вийшов указ: сім'я вчителя звільняється від спецпоселення з 13 січня 1958 року. - Я стала виробляти всім документи, і ми по одному почали вертатись на Україну, - продовжує п. Марія. - Приїхали в Сокаль, але нас не приписували, а навпаки, прислали повідомлення, щоб через 24 години виїхали з міста”.

У той час мама проживала у Красноярську. Марія сказала, що в неї немає на квиток грошей. Тоді їй дозволяють пожити місяць тут, поки мама їх вишле. За цей час добрі люди (в тому числі й Михайло Васьків, з яким вона вчилася) допомогли прописатися. Але роботи в школі у Сокалі їй не давали, а на село Марія не хотіла їхати.

У 1960 році влаштувалася працювати у торгівлю, де трудилась до 1984 р. Наступного року пішла на заслужений відпочинок. Зараз на пенсії, живе у Сокалі разом з чоловіком, сином та двома внуками. У житті прийшлося їй пережити дуже багато несправедливості. Але, головне, як каже пані Марія, вони вистояли. І вона вдячна Богу за його опіку, за повернення на Україну. Адже Батьківщина для них мила і дорога.

Підготувала Валентина КОВАЛЬЧУК

 

попередня наступна

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
01:37, 17 вересня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464