** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

::Невідомі сторінки історії сокальського педучилища::

:: зміст :: покажчик прізвищ ::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: Невідомі сторінки історії сокальського педучилища ::

ДРУГА ГРУПА

ВОНИ БУЛИ СТУДЕНТАМИ ПЕДУЧИЛИЩА

У цьому матеріалі йдеться про студентів другої групи. Про цю групу читаємо у публікації "В состав Сокальского ЛКСМУ были избраны националисты (з архіву)" І.Вашківа. Доповнюємо розповідь новими відомостями.

 

НАКАЗ №166

по Сокальському педучилищу від 4 червня 1949р.

§1

В педагогічному училищі мали місце німецько-українські націоналісти: Сокіл Павло, Гриневич Іван, Шкаврін Василь, Іванчина Михайло, Саганський Євген, Ваврик Галина.

НАКАЗУЮ:

Виключити зі списків студентів педучилища Сокола Павла, Гриневича Івана, Шкавріна Василя, Іванчину Михайла, Саганського Євгена, Ваврик Галину, як негідне охвістя бандитської шайки, оунівського підпілля.

Учительському та студентському колективам вжити всіх заходів, щоб очистити свої ряди від погані, яка підриває наше соціалістичне будівництво.

Бандитська зграя наряду своїх злочинних завдань мала намір зірвати перевідні іспити.

ДИРЕКТОР: ЗАВАЛЬСЬКИИ Євген Іванович.

(Граматика збережена згідно з наказом).

Володимир Прокопчук, Степан Дещиця, Василь Шкаврін, Іван Гриневич, Євген Саганський, Павло Сокіл
Володимир Прокопчук, Степан Дещиця, Василь Шкаврін, Іван Гриневич, Євген Саганський, Павло Сокіл
ІВАН ГРИНЕВИЧ народився 1928 року в с. Зубкові, у родині Петра та Параскевії Гриневичів, де було троє дітей. Іван був найстаршим сином, здібним і вихованим. У1937 році закінчив Зубківську початкову школу.

У 1946 р. поступив у Сокальське педучилище. Був відмінником навчання, любив Україну, рідне слово. За свої погляди і переконання, за вчинки його заарештували. До цього мешкав у Сокалі по вул. Щорса, 25.

"Особым совещанием МГБ СССР 25 января 1950 года осужден по ст. 54-Іа, 54-ІІ УК УССР к 10 годам лишения свободы с 8 июня 1949 г. по 30 июня 1956 г. Министерство внутренних дел Коми АССР, г. Воркута".

Утримували під вартою у місцях позбавлення волі 7 років 1 місяць 22 дні. У 1956-му звільнили.

Одружився. Виховував два сини. Працював гірничим майстром на шахті №8 м. Воркути. А на шахті №1 його призначили навіть заступником начальника дільниці. У І958-1960 роках навчався у гірничому технікумі. І лише в 1972 р. повернувся на Україну, в м. Житомир, де пішов працювати начальником Березівського кар'єру. Через шість років вийшов на пенсію. Помер Іван Гриневич 17 листопада 1997 року. Залишив двох синів та дружину. Старший син-механік, молодший -військовий, підполковник.

ПРО ГРИНЕВИЧА

Ще у 1945 р. І. Гриневич і П. Сокіл були на квартирі у працівника КДБ Підпоріна. У нього вивідували потрібну їм інформацію і передавали членам УПА в підпілля. У 1944 році Івана Гриневича з групою послали на зв'язок у Рожджалів, де він потрапив до рук КДБ. Тоді йому було 16 років. У нього нічого не знайшли, але, мабуть, місяців два катували. Тут він вперше відчув на собі кадебістське "піклування", випустили, бо не знайшли доказів.

Іван Гриневич і далі підтримував зв'язок з районним проводом УПА в Радехові. Привозив заборонену літературу, розповсюджував її. Викрали друкарську машинку, організували випуск антирадянських листівок.

Про Івана Гриневича я почув тоді, коли мене заарештували. У камеру, де я сидів, кинули юнака, який назвав себе Орестом Охримом. Він спитав нас, чи нема тут кого зі Сокальщини? Я відізвався. Тоді він підійшов до мене і запитав, чи не знаю я Івана Гриневича? Я відповів, що разом вчилися. Тоді цей юнак почав розказувати про Івана: "Гриневича брали вночі на допит. Цілу ніч катували, а під ранок приносили на ношах або сунули по коридору, бо він вже не міг іти. Кидали у камеру напівживого, збитого, закривавленого, у синяках. Ми його обмивали, накладали компреси... Такі процедури тривали кілька місяців. Ми дивувались витримці Івана. З такими патріотами можна будувати Україну".

Я пропоную увічнити пам'ять про таких героїв. Чому б на приміщенні колишнього педучилища не прикріпити меморіальну таблицю? Аби про них знали їх нащадки і пам'ятали.

Іван ГУМЕНЮК,

товариш зі студентських літ.

ПАВЛО СОКІЛ народився 13 лютого 1928 року в селі Зубкові у селянській родині Івана та Ганни Соколів. У сім'ї було троє дітей, Павло - старший. Коли йому виповнилось 10 років, померла мати. Батько одружився вдруге.

У 1935 р. Павло поступив у класову публічну польську школу, яку закінчив у 1938 році. У його табелі, виданому Зубківською початковою школою, лише відмінні оцінки. З 1941 року по 1946 рік навчався у Сокальській СШ №1. В 1946-му поступив у Сокальське педучилище. За підпільну роботу у 1949р. його заарештували і засудили на 10 років, заслання відбував у Воркуту (Комі АССР), працював на шахті. У1959 році його звільнили. Повернувся у рідний край. Одружився. Виховував трьох дочок - Любу, Надю і Віру. Працював на шахтах, пізніше у селі Сілець був директором Будинку культури, одночасно навчався на режисера при театрі ім. М. Заньковецької. Останні роки працював бригадиром колгоспної рільничої бригади у Сільці.

Помер 3 жовтня 1991 року. Похований у рідному Зубкові.

ВАСИЛЬ ШКАВРІН народився 1926 року у селі Зубкові у селянській родині Миколи і Ксенії Шкаврін. У 1937 році закінчив Зубківську початкову школу і поступив у Сокальську гімназію, де провчився до приходу більшовиків. Під час німецької окупації навчався у господарській рільничій школі в селі Переспі. Після повернення більшовицької влади його призвали до армії, звідти відправили на фронт. Воював в Австрії, а потім у Німеччині, згодом його скеровують на японський фронт. Нагороджений медаллю "За розгром Японії". Потім його переправляють у прикордонні війська на північ у м. Анадир.

У кінці 1946 року приїхав додому і поступив у Сокальське педучилище. У 1949 році його заарештували енкаведисти і засудили на 10 років таборів, за підривну роботу проти Радянського Союзу. Ув'язнення відбував у м. Джесказгані на залізорудній шахті. Працював разом з Іваном Гриневичем. Умови праці були страшними. Як колись згадував Іван Гриневич, в'язні організували страйковий комітет, членом якого був Василь Шкаврін. На початку січня 1953 року відбувся страйк. Василь у цей час знаходився під землею. На придушення повстання кинули танки. З шахти, силами військових, підняли в'язнів, які страйкували під землею. Хтось доніс на Василя про його членство в комітеті. Тоді його забрали у санчастину, давали якісь ін'єкції, поки він не зійшов з розуму. Повернувся з Джесказгану інвалідом. Останні роки провів у психіатричній лікарні у с. Монастирку Рава-Руського району, де і помер у 1986 році.

Записав ВАЩУК Л.

 

попередня наступна

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
15:20, 24 січня 2020 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464