** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

::Невідомі сторінки історії сокальського педучилища::

:: зміст :: покажчик прізвищ ::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: Невідомі сторінки історії сокальського педучилища ::

ЛУЧИЦЬКИЙ "СОКІЛ"

На початку липня 1948 року в концтаборі імені Бєлова появився в'язень, якого дуже опікала табірна охорона. Було видно, що охоронці навіть дещо побоюються цього ставного широкоплечого хлопця. Хто ж він такий? Як він так зміг налякати охоронців цієї жахливої сатанинської системи?

На першій сторінці його "Дела" виведено чітко грубим червоним написом "Особо опасный преступник. Склонен к побегу!" Що ж здійснила ця молода людина і який її злочин проти найзлочиннішої в світі держави?

 

Степан Біб
Степан Біб
Біб Степан Іванович народився в 1927 році в с. Лучиці Сокальського району Львівської області, в селянській родині. Крім Степана, в сім'ї Івана і Марії Біб було ще двоє синів, Петро і Володимир. Сім'я була з діда-прадіда хліборобська, господарська, усі не цурались роботи, то й жили не бідно. У сім'ї культивувались засади християнської моралі, повага до старших, любов до України.

Степан ріс кмітливою, допитливою дитиною, проявляв нахил до наук. В 1939 році, коли Західну Україну "освободілі" московити, Степан вразив усіх домашніх, коли сказав, що до нас прийшли нові кати нашого народу і вони набагато страшніші від поляків.

Але не довго панували на західних землях нові завойовники. Втікаючи в червні 1941 року, вони залишили по собі тюрми, забиті закатованими безневинними жертвами. Втікали вони на схід під плач, зойки й прокльони матерів за своїми убієнними дітьми.

Коли після червня-липня 1941 року стало зрозумілим, що німці не дотримуються своїх попередніх домовленостей з ОУН, мало того, провели арешти провідників, у Галичині, на Волині починають створюватися, на початках стихійно, бойові групи патріотів, які ведуть збройну боротьбу як з німцями, так і совєтами.

Степан вступає в юнацьку ОУН, а з 1943 року разом із побратимами з боївки "Лиса" зі зброєю в руках бореться проти ворогів своєї нації. Саме на свято Покрови Святої Богородиці 14 жовтня 1944 року на хуторі Андрушківка біля с. Рожджалів на Радехівщині в бою з переважаючими силами НКВД Степан був важко поранений. Так, як в повстанців було обмаль медикаментів, командування приймає ухвалу про відправлення Степана на лікування до батьків.

У батьківській хаті, під піччю, облаштовується криївка, в якій загоює свої рани Степан. (До речі, про цю криївку на очній ставці зі Степаном 18 березня 1948 року дає покази один із членів підпільної організації, яку очолював Біб).

У квітні 1945 року Степан був мобілізований на службу в армію. З пересильного пункту він втікає. Через деякий час його затримують і відправляють за грати, звідки він знову втікає.

Коли стало зрозуміло, що боротьба зі совєтами затягнеться не на один рік, командування УПА приймає розумну ухвалу, щоб молодь, яка має потяг до знань, до наук, йшла на навчання. Степана також направляють на навчання в Сокальську педагогічну школу, хоча він не погоджувався і волів зі броєю в руках воювати з поневолювачами свого народу. Але не виконати ухвали провідників не міг.

Навчання в Сокальській педагогічній школі було для Степана не важким. На цей час до Сокальської педагогічної школи потягнулась обдарована молодь з навколишніх сіл. Степан користується заслуженим авторитетом як в учнів школи, так і вчителів. До його думок прислуховуються, його ставлять за приклад іншим. Степан також приглядається до учнів, прислухається до їхніх думок щодо звірств, які чинять московські опричники по селах Сокальщини. І розуміє, що сидіти мовчки, склавши руки, в такий важкий для рідної землі час - злочин. На звірства окупантів потрібно відповідати спротивом.

Степан остаточно постановляє створити підпільну організацію з учнів педагогічної школи. Спочатку він залучає і переконує в правоті свого вибору двоюрідного брата Володимира Собчука. Але в організаційних питаннях у Степана ще не було досвіду. Він не знав, що злочинна держава скрізь і всюди тримає своїх сексотів. На перших порах підпільники займаються виготовленням листівок-звернень: "До молодих українців", "До селян України".

У листівках молоді патріоти закликають молодь не вступати в комсомол, відмовляють батьків вступати до колгоспу, закликають селян не здавати контингент, нищити колгоспне майно, не коритись поневолювачам і т. д. Усі листівки закінчуються словами:

- Смерть Сталінові і його вислужникам!

- Хай живе Українська Самостійна Соборна Держава! Збирають хлопці таємну інформацію про дислокацію совєтських військ на теренах Сокальщини. Через члена підпільної організації Синицю М., який служив на прикордонній заставі, дістають зброю.

Степан розуміє, що діяти автономно серед окупантів буде важко. Він посилено шукає ЗВ'ЯЗКУ з повстанцями. 18 квітня 1947 року в с. Лучиці біля річки Ласиця (Стриб) Степан зустрічається з керівниками боївки "Дороша", яка діяла на теренах сіл Лучиці, Шарпанці, Лещатів і ін. Домовляються про місця зустрічей, дати, пароль. На цій зустрічі Степан отримує псевдо "Сокіл".

Після цієї зустрічі повстанці запрацювали потужніше. Зброю переправляють у боївку "Дороша". Все частіше в Сокалі і в навколишніх селах почали з'являтися листівки, які вселяли поневоленому народові дух і віру в незнищенність української нації. Люди повеселішали. Почали виявляти спротив окупантам. То в одному, то в другому селі горять колгоспні стайні, скирти соломи, виконуються замахи на прислужників ворога.

Великдень 1947 року Степан святкує разом з родиною в с. Лучиці. Коли після Служби Божої вони разом з братом Петром повертались з церкви, на запитання Петра, навіщо Степан продовжує боротьбу, адже повстанців залишились одиниці, Степан відповів: "Я так люблю свою землю, я так люблю Україну, що без неї не бачу свого подальшого життя!".

22 жовтня 1947 року Степана Боба втретє мобілізовують до совєтської армії. Третя втеча була невдалою. Він починає свою службу в Прикарпатському військовому окрузі. Підпільна організація залишилась без керівника. І в цей момент запрацював сексот. Арештовують Я. Скавінського, одного з членів організації. 30 грудня 1947 року військовий прокурор Ізральян дає вказівку на видачу ордера № 2270 на арешт Боба Степана Івановича. Ордер підписав Салоїмський.

Того ж дня Степана допитують майор Шварц і лейтенант Зернов.

Допит розпочався об 11 год. 35 хв., закінчився о 23 год. 20 хв.

Зверніть увагу, поважний читачу, на прізвища катів. З перших слів допиту Степан Біб заявив: "В Організацію Українських Націоналістів я вступив в силу своїх антисовєтських переконань. Будучи вороже налаштований до совєтської влади і поділяючи стремління ОУН до створення Самостійної Української Держави, я став на шлях боротьби проти совєтської влади". Вдумаймось у ці слова. Яка жертовна любов до України! І чи багато з нас, сущих сьогодні в Незалежній Україні, мають таку синівську любов до України - до Української Держави?

Другий допит Степана проводить майор Пестряєв від 20. 00 год. до 1. 00 год. Далі - третій, четвертий і т. д. допити, тривалість яких сягає вісім, десять годин поспіль. Змінюються кати, а допитуваний той самий Степан Біб. Допити переважно відбуваються вночі. Влаштовуються очні ставки, на яких дехто з його побратимів, не витримавши тортур, звинувачує в усьому Степана.

7 квітня 1948 року відбувається закрите засідання суду Прикарпатського військового округу за справою № 2886. Судять Боба Степана і з ним ще дев'ять осіб. Доповідає помічник військового прокурора ПрикВО підполковник Ботштейн. Суд продовжується декілька днів. Військовий трибунал ПрикВО визнав винним Боба С. і з ним ще п'ять осіб за статтями 54-І"б" і 54-11 КК УРСР, інших п'ять членів підпільної організації засуджено за статтями 54-І"а" і 54-11 КК УРСР.

Усі дев'ять членів підпільної організації засуджені на двадцять п ять років позбавлення волі, десятий - на п'ятнадцять. Усім десятьом - п'ять років обмеження в правах і конфіскація всього майна. Кожний із засуджених повинен заплатити по сто п'ятдесят карбованців у Львівську колегію адвокатів.

Через п'ять днів Степана Боба і його двоюрідного брата Володимира Собчука відправили етапом на Колиму в спецтабори. Відбували вони покарання недалеко один від одного. Інші учасники підпільної організації були на каторзі в Хабаровському краї.

Неодноразово писали прохання до совєтського уряду про помилування. Один з членів організації просив помилування в своїх катів навіть уже будучи багато років на волі (15 травня 1990 року). Знову в усіх гріхах звинувачував Степана Боба. Усі вісім повстанців залишились живі.

Біб відбував своє покарання на урановому руднику. З шахти на поверхню він не піднімався. 21 січня 1949 року він відійшов у вічність, перестало битися серце вірного сина України, який не бачив свого життя без неї. А 9 грудня 1949 року залишив цю "долину сліз" і двоюрідний брат Степана - Володимир Собчук. Де спочивають кості цих двох Героїв України, знає тільки Творець. Вони пройшли свою Хресну дорогу, як і належить націоналістам, вірним синам України!

Але хотілося б знати, чи пам'ятають нащадки про них? Чи в Лучнцькій школі вчителі розповідають тим, хто завтра буде збагачувати і захищати рідну землю, Україну, про славних дочок і синів, які в страшну годину лихоліть не побоялись мовсковського ката і стали з ним у нерівний бій?

Вічна їм слава!

Олександр ЧОРНОМОРЕЦЬ.

 Іван Пелещук
Іван Пелещук

ІВАН ПЕЛЕЩУК народився 1927 року в селі Ільковичі.

Закінчив шість класів Ільковицької школи. У1945 році поступив у Сокальське педучилище, де навчався до квітня 1948 р. Цього ж року його арештували з третього курсу і засудили за ст. 54 на 25 років.

Покарання відбував у таборах Мордовії.

Після звільнення проживав у м. Луганську, де працював на вугільних шахтах. Помер і похований у Луганську.

 

 Ярослав Скавінський
Ярослав Скавінський

ЯРОСЛАВ СКАВІНСЬКИЙ народився 1925 року в с. Ільковичі. Початкову освіту здобув у рідному селі, а у 1938-1941 роках навчався у Сокальській семирічній школі.

У 1945 році поступив у Сокальське педучилище, де навчався до квітня 1947 року. Цього ж року був арештований за членство у молодіжній ОУН і на 25 років позбавлений волі. Спочатку перебував у Мордовських таборах, а з 1950 до 1962 року - у Норильську. Повернувся в Ільковичі 1962 року, але тут його не прописували, і він переїхав до Калуша, де працював на заводі.

Помер 9 липня 1977 р. у м. Калуші.

Записано зі слів однокурсника Степана МИКИТЮКА.

Людмила Іванюк
Людмила Іванюк

ЛЮДМИЛА ІВАНЮК народилася в селі Стрільче, що на Волині, 1 жовтня 1928 року.

Навчалася у Підберезівській семирічній школі. Під час війни навчання перерване, а закінчила сьомий клас цієї школи в 1945 році і відразу поступила в Сокальське педучилище.

10 квітня 1946 року її арештували, засудили на 10 років. Була звільнена 14 вересня 1954 року.

Померла 23 липня 2000 року, похоронена у рідному селі.

З розповіді дочки записала Ніна ФЕДОРОВИЧ.

 

попередня наступна

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
19:58, 8 грудня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464