** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Історія

::Невідомі сторінки історії сокальського педучилища::

:: зміст :: покажчик прізвищ ::

Сокаль і Сокальщина :: Історія :: Невідомі сторінки історії сокальського педучилища ::
МИ ВІДСИДІЛИ В ТЮРМАХ І ТАБОРАХ

Іванна Мусій, 1941 р., м. Сокаль
Іванна Мусій, 1941 р., м. Сокаль
Я, Іванна Мусій, народилася 25 січня 1920 року в селянській родині Івана і Теодори. Батько був головою читальні "Просвіта" у 1921-1929 роках, а згодом - заступником. Пацифікація, суди над Біласом, Данилишиним, а також Степаном Бандерою вплинули на формування моїх переконань. У 1934 році заарештували мого брата, і у Львові йшов два дні суд. Тоді його випустили і ще одного хлопця, а трьох засудили до трьох років ув'язнення. Погляди брата були такими ж, як і мої, бо ми понад усе любили Україну.

Я стала членом надрайонового проводу. Моєю зверхницею була "Віра" - Мирослава Данилик, 1924 р. н. зі села Звенигород Пустомитівського району, яка загинула у Великих Мостах з бойовиком "Голубом" зі Служби безпеки. Я вела вишколи з надання першої допомоги. Потім працювала тереновою Українського червоного хреста.

 хата родини         Мусія Івана, збудована 1907 року у с. Перв”ятичі.
хата родини Мусія Івана, збудована 1907 року у с. Перв”ятичі.
У 1943 році привезли ранених із Закерзоння і поклали у будинку сестер Василіанок у селі Сілець, їх було близько 30 осіб. Ними опікувався лікар Богдан Савка з Червонограда. На той час я працювала вчителем у Сілецькій школі. До мене підійшла "Віра" і запропонувала доглядати поранених, що я без вагань зробила. У той час йшла збройна боротьба за визволення наших земель, було багато поранених, які потребували медичної опіки. Тоді й вирішили утворити жіночу мережу першої допомоги. Треба було навчити жінок і дівчат надавати першу допомогу, а головне - перев'язувати рани. Такі вишколи я проводила і стала тереновою Українського Червоного хреста. Така мережа була утворена, бо в кожному селі знаходився медичний пункт, де надавали першу лікувальну допомогу.

7 лютого 1947 року мене арештували у Великих Мостах і опівночі привезли у львівську тюрму на Лонського. На той час у в'язниці не було світла, то мене впхнули в камеру, де на долівці лежали жінки і не вщухав стогін. Я стояла при дверях, і хтось мені запропонував лягати, де стояла. На підлозі лежали чотири жінки: Стефа Гвоздецька, Стефанія Коверко з Красного, і ще одна Стефа, вчителька з Глинян із Золочівщини (прізвища не пам'ятаю). Вона була дуже побита, не підводилася сама, біля неї лягла Надія Орел - камерна "стукачка", про це на той час ще ніхто не знав.

в таборі Балхаш, 1954 р. третя зліва Іванна Мусій
в таборі Балхаш, 1954 р. третя зліва Іванна Мусій
Відразу наступного дня до камери ввели дівчину Ольгу Грем, а вона здивувалася, чому розвідний привів її саме сюди, невже помилився номерами. У цій ситуації відразу спрацювала "стукачка", яка сказала Олі, що, мабуть, конвой випадково привів її в іншу камеру і йому за це попаде. Тут Стефа Гвоздецька підійшла до Олі і повідомила прізвища тих, кого арештували, а хто ще на волі, про що питають на допиті. "Стукачка" все вислухала і повідомила слідчого. Ольгу забрали до її камери. А наступного дня С. Гвоздецька після допиту повернулась побита. І тепер нам стало все зрозуміло, що серед нас є стукач. Я мала дві очні ставки, і 11-12 квітня відбувся суд, на якому судили 12 осіб за ст. 54-ІА, 54-ІІ. Судовий вирок: одного - до розстрілу, трьох - позбавлення волі на 20 літ каторги, семеро (серед них і я) -10 років і 5 літ - позбавлення прав і одна особа отримала 8 років (як малолітня). Табори перебула в Комі АССР. Тут були морози до 50 градусів, працювала на лісоповалі. Потім у Казахстані проживала в Балхаші, влітку спека 45 градусів і жодного дощу, взимку-45 градусів нижче нуля, сильні вітри, степ і каміння.

Тут тяжко трудилась на будівництві.

* Cім'ю Мусія Івана у 1947 48 роках московські сатрапи вивезли на Сибір. А хату розібрали і збудували бойню у с. Тартакові біля водяного млина

Іванна МУСІЙ, колишній політв'язень с. Перв'ятичі.

 

попередня наступна

 

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
15:39, 16 жовтня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464