Наше село Горбків недалеко Сокаля, віддалене всього 5 км на схід
від пограничної ріки Буг, було немов та "перша хата скраю",
яка стає звичайно першою жертвою нічних напасників.
Напередодні вибуху німецько-російської війни в селі панував зловісний
настрій неспокою і передчуття великого горя. У вечірніх годинах,
як звичайно перед неділею, молодь збиралася гуртками на зустрічі-розмови,
але ані голосних перегукувань, ані тим більше жартів і пісень того
вечора не було чути. Всі були сумні та пригноблені. По коротких
перешіптуваннях і зідханнях всі мовчки розходились по хатах.
В неділю 22 червня 1941 року, біля 4-ої години ранку, здавалося,
вся земля раптом затряслася від страшних гуків, розривів і вибухів
важких і найважчих стрілен німецької артилерії з-поза Бугу. Зірвалось
усе, що живе, з зойками, бідканнями, гарячковим взиванням Божої
помочі, трясучись у тривозі. Село заметушилося як розбите муравлище,
передчуваючи страшну біду.
В останніх днях перед вибухом війни більшовицьке начальство звеліло
стягнути до Горбкова сотні підвод із сусідніх сіл для вивоження
землі, що її цілі гори викинено з виритих протитанкових ровів на
селянських нивах. Скільки тієї горбківської землі тоді порили й
знищили прокляті "визволителі" зі сходу! А все надармо.
Німецькі танки в'їхали у село прямо брукованою дорогою, т. зв. "гостинцем".
Німці били з важкої артилерії, орієнтуючись на телеграфічні стовпи,
що тягнулися рядом аж до сільради. Будинок сільради знищено, а разом
з ним пропало й чимало людських хат і господарських будинків. Обсерваційним
пунктом для німців був величезний бальон, завішений над Горбковом.
Німецький напад заскочив московські пограничні застави повністю.
Біля год. 6-ої ранку німці були вже в селі. І тут вони відразу виявили
свою нікчемність та перекреслили всякі сподівання на них, як "кращих
визволителів".
Приблизно один кілометр за Горбковом було велике господарство
заможного й свідомого українця Ворони. Там москалі закопали свої
дві гармати, з яких почали обстрілювати село, вже опановане німцями.
Не тривало це довго, бо німці швидко захопили в полон всю ту "московську"
заставу. Серед полонених "русів" було принаймні 20 молодих
украінців-галичан. І от п'яні німецькі солдати, відвівши полонених
на яких 50 метрів від господарства Ворони, почали їх розстрілювати,
таки на очах місцевих людей. Всі вони заніміли з несподіванки й
жаху. Тільки господиня, пані Ворона, яка знала німецьку мову з часів
навчання в австрійській школі, рішуче підійшла до німецького старшини
і закричала:
— Що ви робите?! Це ж не совєти, це "естеррайхіше ґаліціянер!"
Заки старшина зрозумів, що до нього говорять, з полонених
залишилися в живих вже тільки два наші юнаки. Німець байдуже здвигнув
раменами:
— "Дас іст шон цу шпет!" (Вже запізно).
Врятовані хлопці впали на коліна перед панею Вороною і гаряче
дякували їй за рятунок від певної смерти.
Цей жахливий безглуздий злочин німців у перші години їхнього походу
на схід незвичайно збентежив і насторожив усе українське населення
Горбкова і сусідніх сіл. Людям відкрилися очі на трагічну дійсність:
німці прийшли не визволяти нас, але нищити і грабувати на свою користь.
Я сама була свідком, як два похмурі напівп'яні вояки вдерлися до
хліва господаря Маґери, витяти безрогу і відразу її забили. Господар
мовчки дивився, не наважуючись протестувати. Тоді німці взялися
до теляти, щоб і його зарізати. Маґера не витримав і, підійшовши
до них, гукнув:
— Гальт!
Заскочений німець визвірився на Маґеру і, вихопивши пістолю, заверещав:
— Три кроки взад, бо стріляю!
Маґера сполотнів і відійшов без слова. Тоді всі зрозуміли, що
настає "нова ера". Німці вишкірили свої вовчі зуби...
Через два дні опісля, у вівторок 24 червня, червоноармійці розпочали
зі сходу свій протинаступ і підійшли на відстань одного кілометра
від села. Совєтська артилерія стала обстрілювати село безладним
вогнем, що тривав 3-4 години. Горбківців огорнув новий страх перед
неминучою помстою-погромом з боку московських "визволителів".
За якийсь час загриміли від заходу німецькі танки. Було їх чотири.
Вони вдарили вогнем на відділ яких 300 червоноармійців і розбили
їх ущент.
Слаба це була потіха для горбківців. Село було майже зовсім знищене,
а багато мешканців його загинули вже в перших днях тієї війни.
|